Коло... Шалене коло. Вогнище, яскраве, палає на площі. Навіть зорі тьмяніють поряд з ним, навіть місяць.

Тіні, навколо танцюють тіні. Торкаюся чийогось плеча. І вже у колі, біля вогнища. І... Маски, маски, немає облич, тільки маски. Каптурі, натягнуті на голови. Сміх, сум, біль, жах... Маски... Тіні...

Розриваю коло, а вони все одно поряд.

Палаюче колесо котиться схилом вниз. А я за ним. Маски, тіні, іскри, тіні... Фантасмагорія кольорів.

Мерщій звідси.

Ліс. Темрява, зорі. Танцюють мавки.

- Іди до нас... Іди до нас...

І знову коло. Місячне сяйво у їхньому волоссі...

І маски, маски... Прозорі спини... Маски замість облич. Далі, скоріше далі.

Тут зовсім темно. Тільки зелений вогник. Світляк? Кличе? Веде?

Простягаю руку. А гущавини вже немає. Галявина. Місяця немає, тільки зорі. І папороть, усюди папороть, сяюча папороть...

Торкаюся її листя, і сяйво засліплює мені очі, до червоного засліплює, до чорного...

...Відчуття твоїх губ на моїх.

- Наснилось... – видихаю...

А що пече мені руку? Розкриваю долоню: сяйво. Зірка? Чи квітка папороті? Пече...

І перший промінчик сонця на твоєму обличчі...

Світанок.