Наше життя - то мінне поле
Куди не сунься - чужі навколо
Надійся на себе - своїх може не бути
в нас тільки є ми - люди
( Кузьма)
ага, так воно і є. Не плачуть ікони. І кров'ю не стікають.
З кожним днем на мене все більше давить те, що маючи цілих 17 років я не встигла самоідентифікуватися. Я фактично не знаю, хто я, що я, навіщо я існую, чим займатись в майбутньому. Це все на мене давить і кожного разу я стаю все слабкіша. Правду кажуть, граючись з сильнішими гравцями , розвиваєшся сам. Тільки от , де б знайти цих сильніших гравців.
Проаналізувавши своє становище, я все - таки знайшла кілька пунктів, що роблять мене слабкими. Одним і з таких пунктиків є моя пристрасть до роботи, до занять. Ви мене не зрозумієте скоріш за все, іспанською це звучатиме як abrazar lo que no puedo abrazar, тобто обійняти , охопити все, що не можна охопити.
Я хочу займатися всим, я впевнена, що можу себс всюди проявити, але, на жаль, час ...його так мало...І я не вирішилась, чим я хочу займатися серйозно...
Людина сама часовить своє буття. Це є одним з показників того, що її свідомість працює. А я... я часто впадаю в дитинство, часто залажу кудись далеко - далеко в себе і сиджу там, в глибинці.Прадву колись говорив мій знайомий, що тільки там безпечно і ніхто тебе там не скривдить.
Мої пости не несуть змісту, я пишу повну маячню. Просто те перше, що приходить в голову.І парадокс: при всьому тому, шо я просто хейт писати чи набирати, після натискання на * Опубликовать * відчуваю таке полегшення. ї