Яка жаль.. Я хочу змінити свою поведінку десь так наполовину.. Я хочу забути про проблемне мислення.. Я хочу думати по-новому, я маю це зробити якнайшвидше, життя в мене тільки одне.. Я навіть перестаю себе почувати собою, і мені це подобається, надзвичайно! Який жаль, спілкування з оточуючими дуже залежить від цієї половини, яку як мінятиму.. Який жаль, дуже мало зрозуміють мене, який жаль, доведеться відмовлятися від старого, який жаль, новий характер несумісний зі старим.. Який жаль, я буду втікати? Я буду міняти усе своє оточення, щоб стати собою, я мріяв все життя про останнє, і це ціна мого щастя. Мене точно не зрозуміють, це точно буде скачок, а виглядатиме як втеча. Який жаль, але я цього хочу. Який жаль, але я навряд відмовлюся. Який жаль, та я навіть не знаю, чи зможу відмовитися.. Я ніколи не вірив у долю, але її моя віра не цікавить очевидно. Який жаль, якщо я згорю і залишиться лише попіл.. Але чи краще все життя вдавати і ховатися? Питання постає у ракурсі "хто ж Я тоді, якщо Я - не Я усе життя". Як зручно писати тут усе і бути незнайомцем! Як зручно розповідати про головне і не показувати себе..