Тебе ще з дитинства учили бути овочем!

Тобі говорили, щоб ти завжди був обережний, беріг себе, боявся оточуючих, завжди і повсюди чекав небезпеки. Батьки казали: «Іди обережно, там якісь хлопці стоять». Тебе вчили, що неможна дивитись людині в очі, бо це може когось розізлить. В школі постійно повторювали: «Якщо бачиш компанію хлопців з декілька чоловік – перейди на іншу сторону вулиці, старайся обійти їх». Тебе хтось може вдарити. Побити. Покалічить. Забруднить. Ще тоді, тебе вчили боятись. Ти виріс трусом і вважаєш це нормальним. Тебе оточують такі ж як ти. Якщо тебе вдарять, то ти просто будеш тікать.

Тобі забороняли носити зброю. Тобі говорили, що тебе поріжуть твоїм же ножем. А якщо, не дай Бог, ти когось зачіпеш, то тебе спіймають охоронці і посадять. Тоді у тебе будуть величезні проблеми. В цей момент ти поглинув в себе істеричну поведінку і побудував мораль свого ганебного життя на принципі – тікати від будь-якої проблеми. Втікай! Ховайся! Озирайся по сторонам! Не потрап в міліцію! Не вилети із школи, технікуму, інституту! Коли ти чуєш про проблеми інших, то починаєш сміятись, а коли проблеми трапляються у тебе – починають підкошуватись ноги, ти дрожиш.

Тебе вчили поважати і слухатись старших, а вони в цей момент бухали дешеве вино, матєрились і мріяли про нові машину і телевізор. Ти поринав в такі ж мрії. Вони ставали ціллю твого життя. В тебе росли амбіції і гордість за свою особистість. Вважаєш себе високодуховним? Вважаєш себе повноцінним? Знай – Ти ЧМО! Ти безпомічне і жалюгідне чмо.

Тебе з дитинства учили, що твій народ – це ніщо і що ти повинен жити виключно для себе. Для своєї квартири, ремонту в ній, для нової машини і балкону на дачі. Ти почав забувати про своїх ближніх, про свою кров. У тебе з’явилась ненависть до свого народу, хоча сам є частиною його. Ти овоч, що зріє на полі серед міліонна таких самих.

Ти виростеш і станеш бізнесменом. Ти будеш сидіти в офісі і отримувати свої 2000 баксів. Батьки почнуть накінецьто тобою гордитись. Почнуть розповідати про тебе своїм друзям і вихваляти там тебе. Але що ти зробиш, коли прийде час захистити свою сім’ю? Що ти зможеш зробить, коли до твоєї дружини полізе наглий джигіт? Що ти зробиш, коли твого сина наб’ють кавказці чи хачики? Коли він стане наживою гопоти і наркоманів? Скажеш йому, щоб вони не ходили більше тим «дворіком»? Щоб почали обходить темні місця вулиці стороною? Ти побоїшся захистити їх, адже тебе цьому не вчили. Ти звернешся в міліцію, де над тобою просто посміються. Ти безпорадний.

Що ти зробиш, коли у пенсіонерів почнуть віднімати пенсії і пільги? Коли ціни піднімуться в два рази? Коли ти дізнаєшся, що за минулий рік в Україну приїхало мільйон мігрантів, в той час, як самих українців стало на два міліонна менше? Ти заб’єш. Тебе це ніколи не буде хвилювати. Ти заробляєш достатньо, щоб оплатити своє багате житло, своє існування, а на інших тобі вже насрать. Тобі насрать на десятки мільйонів своїх співвітчизників, для яких це буде серйозним ударом. Але тебе це вже не цікавить.

Так ти проживеш все своє життя. Ти проживеш його в своїй квартирі, виховаєш своїх дітей так, як колись виховували тебе. А тим часом від твоїй Нації, твоєї Держави не залишиться вже майже нічого. Країну заселять орди азіатів, твоя дитина стане ізгоєм в своїй же школі серед Магомедів та Ібрагімів. Коли до тебе це дійде, буде вже пізно. Ти будеш винити у всьому владу, але ти сам нічого не зробиш, щоб щось змінити. Ти просто станеш все частіше озиратись по сторонах на вулиці, але будеш терпіти. Бо ти боїшся зробить щось не по тим правилам, по яким тебе виховували. Ти боїшся сісти в тюрму за свою позицію. Ти навіть боїшся отримати синяк під оком, адже на роботі цього не зрозуміють.
Тебе з дитинства вчили бути овочем. Так ти і виріс самодовольним, безпомічним овочем. Твій кінець вже вирішений – ти згниєш на полі серед таких самих або тебе просто з’їдять. Третього не дано.

З.І. ІМХО про більшість нашого населення
думаю багато хто не зрозуміє слів



Не будьте овочами, ставайте свідомими людьми.