Вони йшли назустріч один одному. Йшли цілеспрямовано, не зупиняючись, ніби так і має бути.
І ось був момент...
...ніби спалах. Спалах думки. Спалах сутності. Доторк. Його майже не було відчутно. Це ніби йдеш по лезу, з якої крапає кров артеріальна, II-а група, резус - . Всі відчуття,все стало гострим як тільки це було можливим. Кожен порух, кожна соринка не залишалися непоміченими. Всі голоси довкола нагадували рій бджіл. Ти був на піку щастя, все довкола стало четвертим, а першим був цей доторк. Це дурманне відчуття розливалось по всьому тілу. "Ваша свідомість була успішно ампутована. Дякуємо за те, що ви обрали послуги нашої клініки." Все втрачало довкола обриси, люди здавалися безформенними ходячими шматками м`яса. Губи. Губи?
Та ні, губи там ні до чого. Вони просто пройшли один повз одного в метро.
