Я йшла по дорозі. Назустріч мені летів вітер, він був холодним і в серці панувала холоднеча.. Де та обіцяна весна?

***

Але не в цьому річ. Найцікавіше було те, що я по дорозі знайшла дохле вороння. Посеред асфальту. З-під крил - цівки крові. І десятки воронів літали надо трупом і кричали. То сядуть на дерево, то сядуть на дріт, і знову знімаються і кружляють над мерцем. Згодом в тому карканні я змогла розрізнити слова. Вони співали пісню. Пісню, повну жалю і скорботи. Вони оплакували собі подібну пташку.

***

І ось я подумала, чим ми кращі від тварин? Де наш, бляць, інтелект? Якщо навіть птахи поважають один одного і співають прощальну пісню незнайомій, але дохлій вороні...

[700x525]