я написала...эммм...ну книгу громко сказано...небольшой рассказ...оцените...если можете...
1.Осінь. Ми стояли в сквері. Це була моя ініціатива. Так, саме моя. Бо він би нізащо цього не зробив.
-я в тебе очень сильно разочаровалась... ну почему ты отвернулся от меня? обещал же что будем друзьями!!.. – почала я… При чому на російській мові… *переклинило* А він стояв і мовчав. Неначе пам`ятник. Він тут, але він там. Та мені було все одно,- Зачем?.я что тебе что то не так сделала?..ну люблю.. не знаю даже что сказать...нет слов..они закончились...я не могу кричать, не могу рыдать, не могу молчать!!...нет сил...я на последнем дыхании с последней надеждой позвонила тебе и...и все...конец...надеюсь это действительно так..the end...лучше мне тебя не видеть и не слышать...тебе меня тоже...зачем вообще судьба нас познакомила?!ведь вокруг есть столько людей...
Мій колишній хлопець, коханий хлопець, стояв осторонь. Я ще щось казала. Не пам`ятаю. Пам`ятаю лише очі. Ну що ж… бувай… бувай? Ні! Стривай! Хоча… ти вже так давно розвернувся та пішов, а я стою і сама з собою розмовляю.. Як ідіотка… Мене слухали всі. Мій безглуздий набір слів оцінили вітер, сонячне проміння, лави та листя! Листя жовте, червоне, брунате!.. На деревах та на землі. Не оцінив лише ти. Дякую. Дякую тобі. За що? Не знаю… За… За ці дні… За мрію… За… За просто так… Просто… Прощавай…
2.А як все починалось… Хочеш нагадаю?
Ми сиділи поряд в автобусі і він різко загальмував. Всі злякалися, полетіло скло, лемент, плач і ми імпульсивно схопилися за руки. Наші погляди зустрілись і..і почалося…
Ми кохалися усюди. Кожен день я проводила тільки з тобою. Я забила на універ, на друзів, я віддалася тільки тобі… День без тебе? Не пам`ятаю.
І ось одного вечора після кіно ми прийшли додому і *по звичці* побігли до ліжка. Наші вуста сплелися в солодкому поцілунку. Ми перестали бути окремими – ми перетворилися в один пульсуючий організм. Я кохали тебе. Так. Саме кохала. В мене є мен…
Та наступного ранку я на кухні знайшла писульку. «Дякую. Вибач. Бувай.» В мене шок. Я просто ахуєл… Я ж все кинула заради тебе, а ти…кинув мене...» Я була саме самою безпомічною з усіх безпомічних. Нікому біло навіть зателефонувати. Бути без друзів виявилося важчим ніж бути без чоловіка.
3.Наступного дня я тебе побачила з іншою. О так. Ви познайомились в тролейбусі. За таких же обставин що і я з тобою. «Моньяк…» Я кинулася до дівчини, аби її попередити. Я кинулася до нього аби плюнути йому в лице. В праве око. Та вони вже сіли в таксі. Зі злості я почала гризти нігті. Сука. Невже все так легко? Та ба ні… Жоден автобус, жоден трамвай, жоден тролейбус не загальмували. Нічого. Цілий день проїздила. Та все марно. А коли треба було їхати додому то рука в метро мало не відсохла, як віддавала 2 гривні за жетон, йобаний «Київпастранс».
4.В мене був мен…
