хм... не знаю, що мене змусило це зробити після багатотижневої перерви, але я знову з вами)))
рада бути тут. рада вести щоденник, бо психічна напруга це вже щось...
наразі виснажена . морально чи фізично - ще не знаю.
скучила. дуже скучила. не вистачає часу

не вистачає музики,
проте, вистачає повітря.

не вистачає сміливості,
проте вистачає часу.

не вистачає спілкування
проте водночас його вдосталь.

банальні інтрижки, смішні та дурнуваті думки... перебування у стані перманентної застуди та закоханості абсолютно в різних людей, незалежно від статі і статусу.
переповняє бажання творити, любити, кричати, волати і переливатись всіма кольорами світу, як хамелеон... грати ролі а не гратись із почуттями...
це ж не важко, чи не так?

переповняє бажання сказати без слів.

чомусь все недостатньо ТАК, тому що занадто ІНАКШЕ.

часом, виходячи з сонної теплої квартири о сьомій ранку, замикаючи двері на ключ... в думках плавать безліч підводних кораблів які я не хочу видавати на радари саме зараз. ніби приховую на потім.

кожен удар серця,
переслідує тебе.

я не хочу ховатись.

" я здаюсь.
тобі.
аби ти знав...

можна сьогодні я дам волю своїм почуттям хоча б тут?

не можу вголос.

не можу письмово.

не можу захопившись тобою

забути про свої дивацькі нахили створення ідолів.

я сподіваюсь що ти цього не читатимеш, проте водночас була б за межами розумного щастя , якби ти це прочитав...

Останній тиждень я чую свої думки про тебе. Зовсім жива і зовсім не тут, а десь поряд з тобою.

як патетична маніячка.

в темному-підземному-довжелезному-помальованомуграфіті переході...

в твоїх обіймах
в твоєму русявому геометричновирівняному волоссі
в твоїх губах
в твоїх очах, що так нахабно копіюють колір моїх
в твоєму одязі
в тобі

десь там, аби не тут.