*жити, знаючи що назавжди, але любити,знаючи, що вічно.*


Люди - як наркотики.

Не кожен їх витримує. Дехто їде з глузду. Дехто - повільно йде.
Однак,залежність гарантована.

Якщо довго порпатись у власних думках...можна заснути.

В чому сенс?
Взагалі в чому сенс?
В книжках?фільмах?думках?навчальному процесі?
НЄ
сенс в Нас.

і в усьому що нам властиво. Нам самим.

Доки сам чогось не захочеш - не отримаєш. То ж сенс в усьому, чого хочеться і чого прагнеться.

Люди - як наркотики.
Певні люди. Не натовп, що утворює собою купу...
А особистості. Кожен окремо по-своєму божевільний.

Завжди знайдеться такий божевільний, яким хочеться захопитись.
Завжди знайдеться божевільна, що ним захопиться.

Божевільна буде фанатіти, і поблячи *пасочки* з його аури , втискуватиме його всього, з ніг до голови, у своє життя.
Так по-дитячому наївно...

Божевільна буде плутатися у власних снах, думках, мріях і дійсності...у спогадах, в липких солодких спогадах.

Божевільна буде детекторами у власній голові реагувати на літери, з яких складається його ім*я, чи на присутність цього подразника ближче ніж на *відстані витягнутої руки*(і в прямому й переносному значеннях)...

Божевільна буде зашкалювати за норми моралі й етикету аби тільки напитись нектаром солодкої весняної правди.

Божевільною є я.
А ти - мої ліки...