[250x334]
Настроение сейчас - ммм))

Проперло на творчій підхід до власних переживань та подій) прошу до читання)

Отже, *Я і мрія*...

Довго-довго жила мріями. Щоранку сумувала за солодкими снами, цілувала загоєні рани, шрами, зроблені власноруч, на згадку. Любила біль, що гріє серце. Любила біль, шо виривався назовні, як вибух емоцій. Ненавиділа біль всередині. Страждання душі. Ненавиділа задихатись від болю через почуття.

Щодня чогось чекала. Не знала, на що чекала. Мріяла-мріяла-мріяла. Без надії сподівалась. На що? Мовчала усім.

Чекала, вибухала солоними чорними сльозами. Вибухала накипівшим болем. Дуріла в агоніях власного пекла у власних думках. Тихо, поволі вмирала...сліпла...палала....

І якось однієї туманної холодної ночі торкалась кінчиками пальців літер на клавіатурі...виливала сльози і слова, почуття та пристрасть, боялась. Дико боялась померти, сполохнути фею, грайливу, що світилась вночі....

Виливала всю себе...а він торкався поглядом її слів, її душі, виставленої на суд. Страшний для неї суд. Вирок. Помилування.
Посмішка долі.
Його думки злилися з її думками, мрії до мрії, сльози до сліз, ніжність до ніжності, горіли та іскрились, приємно боліли сльозами в очах. То як смерть. Як переродження. Як нове майбутнє.
Вилила себе ледь не до останньої краплі. Він все прийняв. Взаємність. Ейфорія. Подих щастя. Щастя. Перше відчуття щастя. Ні, то не сон, то реальність. Не бійся закрити очі. Все добре. Це реальність. Не бійся...
Вона не жорстока, доки не завдасть нового удару –не бійся.

Не вірила сама собі. Не вірила йому. Палала щастям. Палала мріями, що полонили її уяву. Мрії...мрії. Які солодкі, які подвоєні і які щирі.
Мріяла кохатися з ним , забувши про все. Не боялась.
Мріяти - жити....


Пролітали ночі і дні. Сльози щастя. Так. Тепер тільки щастя.
Солодко. Не треба більше ніяких скарбів. Лиш його одного бажаю. Одного на весь всесвіт і потрібного мені...Одного Єдиного...

ну як воно вам?)