Небо сміється над людьми,
Та заливається слізьми.
Вона сумує, а небо сміється
І плаче разом з нею...
Вона благає небо забрати її
До себе, але воно неприступне,
Воно зрадливо зберігає мертву тишу.
Вона бажає втекти від
Чужих очей, які засуджують її,
Від чужого болючого слова,
Що вбивають її...
Та вона сильна,
Вона буде вдячна небесам, які
Сміються над нею,
Та все ж сумують разом з її
Загубленою душею.
Вона піде вперед,
Вона здолає все,
Вона буде зберігати мовчання...
Вона піде вперед,
Не боячись чужих слів...
Та все ж таки як їй боляче!
Ви не знаєте як це боляче
Йти вперед, наче
По гарячому вугіллі і не
Дати волю болі і розчаруванням...
Ви не знаєте її...
І не дізнаетесь,бо вона сильніша
За вас...
І тільки небо знає правду...