Настроение сейчас - Помер та не прокинувся

Морозне свіже повітря у повному місяці, воно аж ніби похрумує у грудях. А ще багато снігу, в перемішку з дощем, трохи цигаркового диму, та твій власний подих – все це жбурляє тобі в обличчя чужий, холодний вітер. Короткі зрізані рукавиці не гріють пальці, а хоча повинні. Вже не відчуваю пальців, та серця. Але ж я кохаю, чому, чому тобі воно не горить, не розтопить весь сніг навкруги? Та мокрими залишаються лише мої сльози, хоча ні, це не сльози – це сніг, він стікає по моєму теплому обличчі, та падає на біле сукно. Маленькі чорні цятки залишаються за мною, та то не кров тіла, то краплі смутку та просто брудна екологія. Мої пальці, що лише хвилини назад торкалися дорогого мені тіла, вони вже не відчувають зовсім нічого. Ні мокрого кохання на обличчі, ні пекла, що розкривається в душі…
…На фоні білих ліхтарів йде чужий силует, поступового його з’їдає темна ніч, залишаючи за ним лише теплі краплини, що вже до ранку стануть блискучими озерцями в його пам’яті.


Зорі вечірні, схожі на сніг
Такі ж хворобливі ви в танці,
Пухнасті сніжинки падають з криг,
А зорі – вже з неба у ранці.
Зорі мої, так важко без вас
Дивитися в небо без болю,
Воно наче дике сипле на нас
Сльози забиті журбою.
Небо старе, залиш хоч одну
Одну ту чумацьку жарину
Буду дивитись в красу ту сліпу –
Шукати дорогу до тину.
Сонце моє – найбільша зоря
Поруч ти завжди зі мною,
Грієш ти сльози, і твориш моря
У небі страждаєш німою.
Один вечір - одне жи