Вимірюємо життя роками, степові простори-кілометрами, поле й насаджений ліс – гектарами, воду – літрами, чекання – хвилинами, небо  і криниці – метрами…

А чим вимірюється щастя?

Пізня осінь. Гамірне місто з метушливими життями, які завжди кудись поспішають, забуваючи про все насправді важливе за кропіткою роботою сірих буднів. Шалені швидкості. Мокрі вулиці і похмуре віддзеркалення життя у столичних калюжах.

Вона швидко  йде вулицею, ховаючись від набридливого осіннього дощу під великою парасолькою. Випадково когось штовхає, вибачається, і знову мчить тротуаром, не звертаючи уваги на людей, що також ховаються від дощу, не помічаючи авто які пролітають повз неї.

Якби мене запитали чи зустрічала я у своєму житті незвичайних людей, її ім`я спало б на думку одним з перших. Вона незвичайна у всьому: у манері одягатися, поведінці, прагненнях, інтересах, і навіть у дивному бажанні вірити, що світ можна змінити на краще.

У неї завжди багато різних ідей. Іноді складається враження, що вони народжуються в її розумі щохвилини. Вона любить музику, обожнює кіно і глибоко цікавиться речами, що у звичайних людей чомусь не викликають живого інтересу. Мабуть тому, що всі заклопотані своїми буденними справами, які навіть не приносять задоволення, і часто залишають у пам’яті  прогалини замість спогадів.

Вона яскрава. Вона справжня. Досить відкрита у своїх думках, іноді незбагненна у своїх діях. Дуже щедра. Довірлива. Може трохи наївна.

Вона не безнадійний романтик, скоріше сентиментальний реаліст….

Сідає у маршрутку і замріяно дивиться у вікно. Трохи хвилюється за зачіску та макіяж. Проте з захопленням спостерігає за мокрими вулицями рідного Києва…

Усміхається комусь у натовпі і щиро вірить що незабаром все зміниться і у її житті, з’явиться щось нове, надзвичайне, захоплююче, щось від чого будуть тремтіти пальці, захочеться цілуватися під дощем, малювати масляними фарбами і вивчати як написати слово «Кохання» на даху свого будинку…

Адже вона заслуговує бути щасливою…