Originally posted by at ДНІ ПРАПОРА
Вчора зазирнув на Софіївську площу – подивитися на виставку прапорів з зони АТО. Це були не стяги військових частин, а звичайні синьо-жовті біколори. Незвичайними є обставини, через які вони власне й опинилися на експозиції.
Прапори, вкриті автографами воїнів, дотепами, побажаннями; прапори, розмальовані полковими художниками-аматорами; прапори, вкриті кіптявою й окопним брудом; прапори порвані й обгорілі. Прапор чоловіка з обмеженими можливостями, учасника Олімпійської естафети, вкритий назвами країн, де побував цей мужній українець, виборюючи рівні можливості для інвалідів. Прапори з Майдану. Прапори зі Слов’янську, Іловайську, Донецького аеропорту. Знамена війни.
Якихось два роки тому таку виставку неможливо було уявити. День прапора лишався непомітною позначкою у календарі урочистостей.
Прапор – лише атрибут, символ. Якщо за ним не стоїть належний колективний досвід, то символ цей перетворюється на порожню смислову шкаралупу. Понад 20 років нашим біколором прикривали корупцію, брехню, грабунок, розбій і неосяжну, в’язку, мов тропічне трясовиння, байдужість.
Тепер у дати 23 серпня з’явилося більш ніж вагоме значення. Великою і жорстокою ціною. Протокольний і формальний День прапора витіснений днями звитяг, хоробрості, самопожертви, котрі минають під цією нехитрою синьо-жовтою композицією. Дні прапора – нові дні, в яких і народжується нова Україна.
Ми живемо не в найкращому зі світів – бо за реальний зміст слів «свобода», «держава», «народ» доводиться платити кров’ю. Не ми перші. Не ми останні.
Але з виставки на Софіївській виходиш з думкою – теж не оригінальною – що все це недарма. Геть недарма.
Дмитро ДЕСЯТЕРИК, «День»