Олівці,бумага..акварель..моя палітра..невід*ємна частина мене...неймовірне відчуття, коли ти залишаєш на папері лінії..одна, друга..трохи тонша..ще трохи тут, там..і потім дивишся, і бачиш щось..щось, що зрозуміле лише тобі..це зображення..твої думки, асоціації..воно безперечно нагадує тобі щось, чи когось, чи якийсь момент..чи посмішку дорогої для тебе людини..чи просто..ну наприклад колу-лайт...а ще..ти потім дивися на себе в дзеркало і бачиш що вся замурзана.. десь на обличчі залишився слід твоєї необережності...і це знов змушує посміхнутися..я прсото люблю це. тільки паперу я можу довірити все..і ніхто, зовнім ніхто не зрозуміє, що коли я намалюю дівчинку, що повісилась я просто хочу покінчити з нудьгою, самотністю..я просто хочу її вбити..і це зовсім не означає що я хочу покінчити з життям..просто тільки папіру я можу довірити все..)