вірю у те, що буде інакше, рідніше. у те, що мрії нарешті втіляться не тільки у випадкових перехожих людей, а і у нас.
ховаюсь під ковдру, щоб довше затрималось тепло ранку, щоб відчуття посмішки, що ледь вирветься на волю, залишилось в краєчках очей.
чомусь більше не хочу знати наперед і передбачати. і не буду.
чекаю на негативозакатувальний пристрій від Діда Мороза, щоб відправляти все погане на Марс, чи то просто у відкритий космос.
відчуваю себе.