Это цитата сообщения Оригинальное сообщение

Помутніння розуму.

Десь там, за кілька кроків від справжнього, блукає мариво. Крапельки зірок стікають з чорних вікон неба. Клітинка за клітинкою я наповнююсь, складаюсь візерунками на шкірі та завязуюсь вузликами навколо запясть. Літери на білому папері раптом формуються в пташиний ключ і чекають осені. Легені мріють про не свій кисень, голос зривається на крик. Босоніж.
Десь там, на перехресті думок та дій, холоне кава. Тремтять дерева, насолоджуючись концертом блискавок. Перші акорди. Гучніше, гучніше, гучніше!.. Я посміхаюсь, коли дощ цілує мої кінчики пальців, а вітер лагідно куйовдить волосся. Струм проходить повз, залишаючи свої сліди глибоко в зіницях. Бачу сни.
Десь там, в театрі одного актора, порожніє місце поруч. Згадується усе, що неможливо забути. Рудий захід сонця дражнить та зникає кольоровим вибухом. Кроки лічать сходинки до чужої душі, щоб просто увімкнути світло. Хвилини зриваються з висоти чортового колеса і розбиваються на секунди непорозуміння. Я відчайдушно шукаю місце, де сплітаються реальність і вигадка, де панує старе скалічене слово, що тримає в собі увесь світ.