Ви ж не дасте мені зникнути?.. Налякана. Не дозволите перетворитись у щось інше?.. Зникнути тій дівчині, що вірить у те, в що не можна вірити?.. Марить тим, що малює їй уява... Я благаю, не дозволяйте їй зникати!.. Ніколи.
Обожнюю холод в кінчиках пальців, коли так відчутно своє існування саме тут і зараз. Обожнюю відчувати що-небудь.
Дзвони, дзвони, дзвони... Вони грають свою мелодію, байдуже яку і навіщо, просто байдуже де і коли, лише дзвони в темряві.
Не турбуйте моє серце, воно не ваше, не потрібно з посмішкою відривати ребра і задивлятись вглиб, хоча... якби хтось забажав.
Піднімаючись сходами своєю легкою ходою, я пристрибую на кожному кроці від щастя. Тому, що щастя знову живе в мені.
Цікаво, куди мандрують думки, якщо в голові суцільна порожнеча, а посмішка заважає вимовляти слова?..
Хочу зливи з блискавками, дощу, дощу, дощу!.. Щоб краплі води розривали павутиння повітря і падали у вуста.

Пошматуйте чорні плями і викиньте на смітник. Воно не варте того, щоб перейматись. Життя не варте того, щоб заклеювати вікна старими часописами і забивати цвяхи у порожнечу.

Ніч.