мій темний вампірчег скинув мені одну пісню групи Steel Dragon-We all die young...і попросив щоб я відповіла на одне питання-що я відчула після прослухування цієї пісні???..і ось моя відповідь:

вона викликала в мені почуття ніби я їду по безкінченній,безлюдній дорозі(але то не просто дорога-а ніби дорога часу)….при повному місяці…зорі та місяць світять прямо на кермо Харлей Девідсона і прицьому кермо відбиває їх світло....по дорозі трапляються різні перешкоди..деякі я змогла подолати….але деякі нанесли травму(як і фізичну так і моральну) і я не в силах їх забути…вони мене зламують але я все одно підіймаюсь і продовжую все також одиноко їхати по цій безлюдній дорозі ……і немає кому виказати свої почуття,переживання та проблеми (або як ще кажуть нема кому виплакатись в жилеточку!!))) …і розумію що весь час жила в жаху…від того боялась що мені причинять біль…але раптом в кінці дороги я бачу ярке світло..і прямую на нього…і тут стоїть він..втілення всіх моїх бажань та водночас і страхів(в доброму сенці цього слова)…він пропонує мені пійти з ним і дає свою лодоню….і я згождуюсь…і раптом знову те саме світло засвітило набагато яркіше,що осліпило мої очі…. потім наступила вічна темрява…та вже ніколи мої віки не відкриються щоб побачити ту дорогу..того незнайомця…того віданного харлея…(( і тоді я зрозуміла що всі помирають молодими…..!!!
Або ще коли я її слухаю виникає таке бажання вибігти на вулицю і покружляти під меланхолічним дощем….побігати по калюжам…))))))
Ось…..може трохи по дурному звучить…але чомусь ця пісня навіяла мені саме такий мотив для моїх вражень та бажань..!!!!!...