В колонках играет - Space
Настроение сейчас - Футуристичне

- Заходь зліва! Обережно, зверху!
Винищувач, що летів знизу і лівіше від Максового різко рвонув прямо під його власний. Да так різко – він включив форсаж – що Макс загубив його з поля зору. Підстреливши ще двох космітів, одного з космозенітки, сам на приціл налетів, інщого ракетою з сучасною системою автонаводки, він накінець побачив винищувач напарника. Той вів бій з трьома ворожими громадинами на фоні блакитно-оранжевої туманності. Кольори в ній плавно перетікали один в одного, утворюючи стільки дивних відтінків, що навіть апаратура візуального спостеереження на екрані не могла їх відобразити. Макс розумів це, бо бачив такі туманності на картинках в унінеті і читав про ццей факт. Ще не одна оптика не підрахувала всіх тих дивних відтінків, що утворюються в недрах нашої галактики.
Раптом записчав сигнал тривоги. Одночасно він був і призивом на поміч від дружніх сил. Виявилося, що базовий крейсер атакований фрегатом космітів. Ух, ці інопланетні виродки! Одночасно він бачив, що напарник не справиться з трьома літаючими купами металу, що так і хотіли його зажати між собою. Очевидно, хотіли взяти в полон. Але чи то з гордості, чи то з несправності, сигналу тривоги він не подавав, хоча, відчайдушно відбиваючись, шансів у нього залишалось мало.
Не довго вагаючись, Макс рвонув на поміч напарнику. Першого він поклав здалеку ракетою, той не встиг зреагувати – пізно помітив винирнувшого нізвідки Макса. Другий, помітивши гибель товариша, рвонувся тікати. Та не тут то було! Макс, наздогнавши його до дистанції вистрілу з зенітки, полоснув наугад по корпусу противника, але не задів важливих пристроїв інопланетного винищувача. Той продовжував летіти. Витративши майже всі патрони для зенітки, ракет вже не залишилось, з третього заходу, викручуючи неймовірні пілотажні фігури, він таки попав у слабке місце тої залізяки і вона рвонула, розлетівшись на мілкі шматки. Повертаючись на пеленг напарника, Макс побачив, як той добиває противника з зенітки. І тут час гри закінчився...
Макс виліз із ігрового автомату. Відійшов в сторону, його місце одразу ж заняв пухленький карапуз, років на три менше самого Макса. Міжпланетні віртуальні ігри останнім часом стали дуже популярні. В спілку любителів постріляти та політати в космосі входило з два десятка планет. І на якій планеті ви б не сіли грати, жителі інших планет будуть «ворожими космітами», а всі інші, місцеві жителі, котрі сидять у сусідніх автоматах, були «своїми».
Розім´явши м´язи, Макс почав шукати Майка. Той сидів за сусіднім автоматом, заплатили вони за однаковий час, сіли одночасно, отже і закінчити гру мали одночасно. Але Майка коло машини не було. На його місці сиділа дівчина, її лице було видно крізь поле антиграву, що окутувало автомат для повного відчуття присутності. Її лице було прикрито стереоокулярами, але навіть у них було видно як вона напружена. Імітатор кабіни так і хотів зіскочити з підставки – такі віражі вона викручувала. Великий екран під стелею, що переключався автоматично на найактивнішого пілота і показував його дії, на даний момент показував вид з автомату номер 29. Подивившись на номер машини дівчини, Макс не здивувався – звісно, 29. Любуючись як 29-й трощив вже четверту машину підряд, Макс відчув чиюсь руку на плечі. Обернувшись, він побачив Макса. Той вже доїдав ріжок морозива, купленого у сусідньому буфеті.