У меня вчера было вдохновение и я нашкрябала три страницы текста. Это, по-моемому, полный бред, но мне все равно нравится!))) Почитайте, потом скажете, как вам)


Щоденник дівчини в навушниках.
Історія одного тижня.

Понеділок

7:41 Я знову спізнилась на свій автобус. Образливо те, що як завжди не вистачило однієї хвилини. Тепер не встигну до школи вчасно. Який там перший урок? Чорт, фізика! Ні, понеділок – це жахливий день!
7:45 Стою на зупинці, мерзну. Куди ж увесь транспорт подівся? Ще й сніг пішов, а я через зачіску шапку не вдягла. Холодно, аж зуби клацають. Таке відчуття, що зараз сережки до вух примерзнуть. О, ідея! Зараз вдягну навушники й послухаю музику. Як в них тепло! Чого ж я раніш до цього не додумалась, адже завжди ношу с собою плеєр? Так, як завжди – на випадковий вибір. Що випаде сьогодні? У мене в плей-листі 134 треків, не так багато, як у декого, але всі – улюблені. Отож, вмикаю! З перших нот я впізнаю цю пісню – Joe Dassin – Les Champs-Elysees. Фантастичне поєднання піаніно, гітари та голосу Джо Дассена одразу ж мене заспокоїли. Париж, Париж, чому я зараз не там? Але мріяти вже ніколи – підійшов мій автобус. Поспіхом ховаю плеєр у сумку, дістаю гроші і в останній момент стрибаю в автобус. Може, ще встигну!
15:20 День був паскудний. Заткнувши вуха навушниками, навіть не помітила, як дійшла до зупинки. Грає K-Maro – Sous loeil de lange. Його трохи хриплий тихий голос та ніжна й сумна музика несуть мене кудись далеко звідси, кудись у Францію, на Середземне море. Подумала – й наче обпеклась, адже надто болісні для мене спогади про Лазурне узбережжя. Тоді я так само вмикала музику, щоб не чути голосу Андрія, його сміху. Стало легше, коли заграли Sum 41 – Thanks for nothing. Класна річ панк рок! Він здатен перекричати все на світі, навіть внутрішній голос. Але, якщо без жартів, музика дійсно прикольна.
15:40 Сиджу у маршрутці, слухаю музику. В навушниках співає Rihanna – Unfaithful. Дивна ж вона дівчина – зраджує своєму хлопцеві, а потім жаліється, що їй боляче дивитись, як він через це страждає. Хоча, ця пісня довго була на вершинах чартів, може це варте того? Ні, що я верзу? Якщо вже зустрічаєшсь з кимось, будь йому відданою. Адже ж у цьому й полягають стосунки!



Вівторок

9:30 Вчительки немає і наш клас потроху знищує кабінет літератури. От чому вони не можуть хоч хвильку посидіти спокійно? А то не наче їм хтось голку в одне місце встромив! Де ж ти мій плеєр? Проведу 45 хвилин з користю. Десь в глибині душі зашепотіла совість – на наступному уроці контрольна, а я замість того, щоб готуватись до неї, вчора до півночі сиділа в ICQ й теревенила з друзями. Але Океан Ельзи легко заглушив шепіт совісті, що так невдало прокинулась. Вакарчук співав «Веселі часи». Класна пісня. Серйозна. Вона змушує замислитись про Україну, про реальний світ, у якому ми живимо. Але я перемикаю її на італійську пісню Ti Amo. До речі, це мій нік в асьці!))) Мені не хочеться думати про що-небудь, хочеться просто послухати музику. Інколи мені здається, що я тікаю від реальності. Та ну, це дурниці якісь!

Середа

17:00 Замість того, щоб робити уроки, слухаю музику. Це вже якась хвороба. Я не можу провести й півгодини і не слухати щось. От зараз Ані Лорак співає свою нову пісню – «Я с тобой». Я подумки приміряю її на себе і розумію, що все ще кохаю Андрія. Останній раз я бачила його в кіно, коли ходила з подружками на «Єлизавету». Він був у компанії друзів й якоїсь білявки. От поясніть мені, рудій, чому у всіх хлопців починає текти слина, коли вони бачать білявок? Хіба вони не розуміють, що майже всі вони – фарбовані? Я теж можу хвилин за 30 перетворитись у Мерлін Монро, але навіщо? Заради якихось вигаданих понять про красу? Здається, я просто ревную його. Та ми ж навіть і не зустрічались, ми просто знайомі, навіть не друзі. Дзвонить телефон. Настя, моя найкраща подружка, сонечко моє! Вимикаю плеєр…

Четвер

Ранок. Сьогодні я не пішла в школу. Вирішила прогуляти. І до того ж, мені треба подумати, що робити з Андрієм. Настя вчора сказала мені, що вона зустріла його на вулиці і він питав про мене. Що б це значило? Я не настільки наївна, щоб думати, що я йому подобаюсь. Але… Ні! Не можна навіть припускатись такої думки, бо якщо це не так, розчарування буде дуже болісним. А я не хочу знов впадати в депресію, як після Ніцци, де я в нього закохалась, а він проігнорував мене. Справді, чому тоді він потоваришував з усіма, навіть з французами (а французькою він ледь-ледь декілька речень скаже), а зі мною навіть не вітався? У нас спільні друзі, спільні інтереси, а я йому не цікава.
Пообіді Блукаючи вулицями, слухаючи музику я непомітно прийшла до школи. Уроки ще не скінчились, тож я сиджу у дворі. На бруці, як всі говорять. Цей двір – загальновизнана шкільна курилка, тут збираються так звані «вершки суспільства», золота молодь нашого ліцею. Я тут не часта гостя, адже я не палю, а до золотої молоді не маю жодного відношення. Сівши на сходи під’їзду, я дістаю плеєр. Що ж, знову на випадковий вибір! Судячи з перших акордів, це був один з треків саундтреку до «Піратів Карибського моря-3», але дослухати я не встигла. На брук прийшла завучка і, по сумісництву, моя вчителька з української мови. Я не змогла їй пояснити, що я робила там підчас уроків. Мене повели до директорки. Було так образливо думати, що мені просто не пощастило опинитись в непотрібний момент в непотрібному місці.
Приблизно 15:00 Директорка довго на мене кричала, але я була спокійна. Мене не виженуть з ліцею, адже в мене така бездоганна репутація. В 10-ому класі можна один раз порушити правила. Все сталось так, як я й думала. Мене відпустили, попередивши, що за ще один прогул мене виключать. От і добре.
Не встигла я вийти з кабінету, як мене зустріли друзі. Всі питали, що трапилось. Я відповідала, а сама думала: невже для популярності потрібно просто потрапити під руку директорці?
Я не знаю, як саме мені вдалось втекти від цієї юрби. Я знов увімкнула музику. Слухаючи все підряд, я аналізувала все, що трапилось зі мною сьогодні. Думки гуділи, наче бджоли у вулику.

П’ятниця

16:00 …Я знов і знов перечитую цю смску. «Привіт, мала! Як відносишся до того, щоб разом десь зустрітись? Наприклад, сьогодні? Я чекатиму тебе в 17:00 біля кінотеатру «Україна». Відмова не приймається!» Дивлюсь на номер, який був у мене записаний як «Андрій». В мене випали з рук книжки, я не помітила. Настя щось питала в мене, та я не чула. Хвилин через 5 я їй щось відповіла не в тему і побігла додому перевдягатись.
17:05 Як завжди, я запізнилась. Я бігла до кінотеатру, на ходу розмотуючи шарф. Але послизнулась і впала. Піді мною щось хруснуло. З очей бризнули сльози – це були навушники, мої улюблені, які я брала минулого року до Ніцци, з якими їздила цього року в Італію. Отак я сиділа на льоду і поливала сльозами пластикові уламки навушників. Аж раптом хтось спитав в мене: «Мала, чому ти плачеш?». Я підняла голову і побачила Андрія. Він схилився наді мною, посміхаючись. Його карі очі сяяли теплом і ніжністю. Ще ніхто ніколи так на мене не дивився. Він протягнув мені руку і допоміг встати. Я досі мовчала, адже не могла вимовити ані слова, не видавши своє хвилювання. Він ніби нічого не помітив і лише сказав, що йти в кіно вже, мабуть, пізно, і, взявши за руку, повів мене до кав’ярні. Я була у повнісінькому шоці.
17:26 Коли ми прийшли, мені стало трохи незручно, адже я вдягалась для кіно, а в кав’ярні мої джинси та светр здались мені такими негарними. Андрій майже силою усадив мене за столик і замовив еспресо та лате. Звідки він знає, що я обожнюю лате? Коли каву принесли, я наважилась спитати: «Скажи, нащо ти запросив мене?» Він посміхнувся і дістав з кишені пальта маленький потертий блокнотик. Я одразу впізнала його. Це був мій блокнот з віршами, який я загубила минулого року. «Звідки він в тебе?», спитала я. Він відповів: «Треба бути більш уважною і не лишати речі де попало». Й несподівано додав: «Чому ти не сказала, що ти кохаєш мене? Твої вірші такі красиві, їх не можна написати без кохання!». Я відчула, що починаю плакати: «А щоб це змінило? Я ж тобі байдужа! Ти навіть не вітався зі мною, не те, щоб розмовляти! Нащо ти мучиш мене? І взагалі, віддай мені мій блокнот!». Я спробувала відібрати його, але не змогла. Розмазуючи по щоках туш, я намагалась витерти сльози. Він протягнув мені хустинку. Я дуже здивувалась, але взяла і навіть видавила з себе щось на кшталт «спасибі». Андрій терпляче чекав, поки я заспокоюсь, він навіть до кави не доторкнувся. Я ж, напроти, випила майже всю філіжанку і тільки після цього змогла нормально говорити. Вже спокійним тоном я сказала: «Віддай». Він віддав мені блокнот і я відразу ж сховала його в сумку. А потім він сказав: «Як я міг щось тобі сказати, коли ти завжди закриваєш собі вуха цими дурними навушниками! Мала, я люблю тебе». От так, відразу, без всяких попереджень. Я так завмерла з відкритим ротом. В мене, мабуть, був такий дурний вигляд у цю секунду, бо Андрій засміявся. Я теж. І так ми сміялись ще дуже довго, поки не помітили, що на нас всі дивляться.

Неділя

09:30 Я прокинулась від скаженого дитячого сміху. Це прийшла смска. Я знала, від кого вона. «Доброго ранку, мала! Через годину чекаю тебе біля твоєї тезки. Маю для тебе сюрприз! Цілую, Андрій». На обличчі сама по собі з’явилася посмішка. Андрію, серденько моє, як же я тебе кохаю! Швидко вдягнувши джинси та блузку, нашвидкуруч поснідавши я поїхала на Михайлівську площу.
10:20 Як мало, виявляється, треба, щоб навчитись приходити вчасно! Просто треба поспішати до коханої людини. Я прийшла навіть на 10 хвилин раніше і тепер стою й дивлюся на пам’ятник княгині Ользі. Коли вже я знала у всіх деталях, як вона виглядає, прийшов Андрій. Я побачила його здалека, але робила вигляд, що дивлюсь в інший бік. Він зайшов ззаду і закрив мені очі. Я обернулась і образливо спитала: «Хіба не зрозуміло, що від твоїх рук в мене лишаться плями на окулярах!». Він засміявся і чмокнув мене у щоку: «Привіт, мала. Вже не сердишся?». Я посміхнулась, обняла його: «Звичайно, ні!». Він дістав з кишені якийсь згорток і зі словами «Мала, це тобі» простягнув мені. Розгорнувши, я побачила… нові навушники! Я так кричала від радощів, що на мене обертались перехожі, і все дякувала і дякувала Андрію. На моє тисячне «спасибі» він обняв мене і поцілував. Поцілував так, як цілують тільки кохану дівчину, ніжно, тепло, з Любові. Коли він мене відпустив, я нічого не сказала, тільки знов притулилась до нього і дивилась в його добрі карі очі. Він обняв мене за плечі, і ми пішли з ним назустріч снігу.

Понеділок

7:41 Я знову спізнилась на автобус. Занадто довго пила каву. Але це мене зовсім не засмутило. Я дістала плеєр, вдягнула нові навушники, які подарував мені Андрій, і натиснула на Play. Як завжди, в мене стоїть випадковий вибір треків. Заграла пісня The pussycat dolls – I don’t need a man. Ні, тільки не сьогодні! Я безжально вимкнула плеєр і запхала його на самісіньке дно сумки. Адже я слухаю те, що хочу. А якщо доля підкидає мені пісні, яких не має у моєму чарті, я їх вимикаю!)