Не була вже тут дуже давно....чесно кажучи не було ані бажання, ані часу....

на ваш розсуд пропоную один з моїх творів

Розмова з самим собою

Не думала, що так сумно, коли пусто.
Ні...Все зміниться, чи не так?
Навіщо знов біль, голова
Навіщо?
А як же мрії, квіти, сили?
Немає, прірва.
Чому? Бо треба
Кому? Всім
Що? Біль
Чий? Мій
Навіщо? Просто
Все...
Далі мене не існує, слова зайві
Краще музика...
До - мі-бемоль – соль
Сльоза і блискавка
Чому блискавка?
Вона така сама як і я
Секунда і темрява
Все...
Чи буде сонце? Буде
Коли? Коли не буде нас
Нас це кого?
Всіх тих, хто так прагнув дожити до світання
Але це не чесно. Чому доживуть ті,
хто цього не прагнуть?
Бо життя взагалі несправедливе...
Навіщо у світі тоді правда і чесність?
Не знаю...Для мене це лише мерехтливі ліхтарики на ялинці...
Немає користі, але гарно...
Засліплює очі, починаєш вірити в диво...
Невже дива ще бувають?
Бувають, але, на жаль, не з нами
А з ким?
З тим, хто на нього заслуговує.
Ми не заслуговуємо на диво?
Ні...
Чому?
Ми занадто сильні і порожні
Всередині нас лише думки і слова.
Але думки це вже щось?
Так, але ніхто не знає, що саме.
А слова?
А слова це точно пустота,
Вони нічого за собою не несуть
Це лише ще одна гірлянда на нашому житті-ялинці
А як же б ми жили без гірлянди? Тоді б ялинка була б некрасива...
Нормально б жили, але не всі...
Такі як ми, ті що прагнуть краси, не вижили б...
Просто перетворились на сірість.
Це страшно...
Звичайно, страшно...Але не смертельно
Та й взагалі страху немає...є лише смерть...
Хоча смерть це теж не кінець
Помирає плоть...душа живе вічно...
Вічно?
Так, вічно...Завжди. Ми будемо жити вічно.
Наші думки вічні...
Але думки це ніщо?
Думки це все.
Ми просто не можемо цього осягнути
Все це ніщо? Пустота
Тоді всі це ніхто?
Саме так, всіх не існує...
Існує чи живе?
Ми існуємо, напевно є щасливчики, які живуть...
Та це не ми...
Чому? Бо таке життя
Хтось існує, хтось живе...
У кожного своя місія на землі
Наша, наприклад, вбивати своє життя
Купою незрозумілого мотлоху
Чому мотлоху?
Бо думки перемішані зі словами – мотлох.
А як же тоді ті, які досягнули успіху?
З ними трапляються дива...
Але чим вони відрізняються від нас?
Просто фатум... не більше...
Все в руках долі...
Ми маріонетки без душі і серця....
Але ми ж відчуваємо, кохаємо?
Кохаємо...так, але за свою любов
Ми не отримаємо винагороди
Якої винагороди?
Найпростішої...взаємності
Чому?
Бо нас не можуть полюбити
Ми ніхто, отже, любити нас ні за що
Але інших люблять?
Не дивись на інших
У твоєму світі є лише ти...
Дивись на себе...
Все одно...Це все маячня і неправда
Я точно знаю, що дива бувають навіть з нами
З тими, що живуть Красою
Думками
Словом
З тими, хто любить...
Нас теж полюблять
Ми заслуговуємо на це.
Хто тобі це сказав?
Я це просто знаю...
Ніколи не заплющуй очі, коли слухаєш щось приємне
І ніжне...
Чому?
Бо ти вже не тут,
А у світі нереальності (ілюзії?)
Але ми ж самі створюємо цю ілюзію,
Чому в ній не можна жити?
Живи...Роби, що хочеш,
Але пам’ятай одне...Твій час дуже незначний
І за цей час з порожнини
Має з’явитись хоча б мураха
Може хтось її помітить...
ЖИВИ, ЖИВУ, БУДУ ЖИТИ
Вже не пусто й не боляче
Вже просто темно
І сон закриває очі
Завтра теж саме,
Але вже не так як сьогодні
Бо сонце сходить лише не світанні
Нас там вже не буде...