Дивні думки, роз'ятрена душа, незрозумілі почуття і ця музика.
Ні! Я не відмовляюсь! В тисячу разів не відмовляюсь, але тримайте мне.
Я не знаю, що буде далі, а раніше знала.
Це так страшно і незрозуміло, проте пора вже звикнути до цього.
Тиша не може існувати вічно, якщо ти живий.
Не можна помирати вічно, пора прокидатись, я втомилась від цього.
Від чого ж я втомилась?
Я прив'язую себе до мачти, щоб не впасти в бурхливе море. Нитки(мотузки) міцні, але ріжуть шкіру.
Пора жити!
Я не можу інакше...Просто не можу!
Мені набридло жити кожен день і боятися, що щось станеться, не довіряти собі, відчувати подвійність свідомості, ставати знову, як камінь.
Це не правда!