ий блог) та глобальна проблема еволюційного розвитку: "як лишитись людиною", і скорочені поради з втілення цього питання в життя

Абстрактно мислити, абстрактно будувати життя і абстрактно витрачати його на непомітні дрібниці – це найбільший подарунок абстрактного мислення, який дала людині природа або людина покарала себе сама. Чому? Бо думати, то подарунок, аж поки не закінчаться сили протистояти світлу просвітлених думок, що перетворює абстракні думки на божевільні мрії а світло на білизну лікарняної палати.
Багато людей втрачали себе але з находили спокій бездумності. Навіщо думки якщо немає сенсу в іхньому світлі, адже бачиш його тільки ти. Багато людей втрачали розумі і життя, тому що не відпустили свої думки, лишились собою і були загублені людством або доведені ним же до краю найблищої прірви.
Важко думати, але не важче дихати або ходити. То чому ж так легко обрати останнє і забути про перше? Мабуть краще забути все ао не думати ні про що. Людина то занадто складна структура, щоб повторювати її в собі. Себе краще будувати простіше не - думаючи. Зайві думки породжують зайві рухи і зайві витрати. Простіше і дешевше забути свою людськість. Відмовитись від своїх дітей і виховати монстрів.
Глибоко залізла ця зараза, жодне вливання тут буде безсиле, адже це не країна, що втратила тисячі життів у війні, це людство, що втратило мільярди людей. Розбрелись вони серед сірості власних думок і заблукали полишивши свої людські обличя в минулому.
Дуже сумно спускається вечір на місто в якому тисячами гинуть Люди. Може вони тонуть в проблемах буденого сьогоді, а може задихаються під гнітом тьмяного завтра. Їх вже нема і може не буде, адже втекти з цього життя неможливо, воно, як болото. Люди гинуть відмовляючись думати, втарчають остані риси людей перетворюючись на дешевих підроблених роботів зібраних китайськими робітниками.
Є люди, десь в божевільнях. Десь на краю прірви, бояться вдихути повітря, бояться подумати, аби не заплакати від безвиході та безнадії…
Жаль, тільки жаль лишається, тим хто здатен думати абстрактно без боживільних думок, не з’їзжаючи з обриву кожен раз побачивши синю квітку. Жаль, бо думати страшно так само, як дихати в мегаполісі. Але жити треба, бо життя, як і думки не дається просто так. Воно потрібне комусь, і якщо не тобі, то повір, знайдеться хтось хто знайде в ньому вартості хоча б на гривню.
Забути не так вже й легко. Забути, що ти людина. Але це необхідна процедура, якщо хочеш вижити, якщо хочеш щоб інші не побачили, що ти людина. Бо тоді їхній задрості не буде меж і затопить вона твою душу і забере твоє життя.
Іноді можна вижити, але хіба життя інвалідом в білій палаті краще ніж тепле життя імбіцила з калькулятором? Заведи собі калькулятора так буде спокійніше, заспокой свої думки, немає чого їм стрибати в твоїй голові.
Кудись ідуть тисячами люди. Мабуть на фабрику з підстригання мізків. Мабуть там рожеві стіни і гарні абстракційні малюнки, мабуть там світло і добрі усміхнені лікарі.
Лисі стіни та пусті коридори чекають на тих хто хоче бути вільним, сірі похмурі кімнати та сонце через грати. Все…
Можливо ти ще будеш людиною, адже ти людина за народженням, людськість в тебе в крові і вивести її не так вже й просто. Це підслилу тільки твоїм батькам і дитинству. Якщо ти вижив тоді, то жодне гратчасте сонце не випалить твою думку.
Нічого не лишається в серці, якщо в крові цілковита пустка. Нічого не лишається в голові, якщо й душа цілковита пустка, якщо в в душі замість світла – проста, така звична всім мета, - залізти вище ніж інші.
Одне може врятувати людину, що йде по шляху від Людини до людства – вона сама, її либоке бажання лишитись Людиною і не перетворитись на егоїстичну тварину.
Просто, це дуже просто. НЕ бути людиною, важче, на багато важче бути Людиною. Думка змушує до життя людину, а тупе бажання – тварину. Змінити думку людини щодо думання дуже просто.
Разом з тим ніщо не зможе змінити людини, окрім, її бажання. Відмова від думки то легкий шлях до простого пустого життя. Кому потрібні американські гірки в голові, якщо можна покататись на них в Діснейленді?
Сама людина обирає свій шлях. Як би не штовхали її у прірву, процес падіння лише відносне явище, адже прірва існує тільки для людини і її реальність залежить від її бажання і думки.
Тримаючиьс на крайєчку власної прірви ми власноуявно малюємо на сірій підлозі страшні провалля і гостре каміння.
Умовності кожен день вбивають по людині, при чому не морально, а абсолютно фізично. Вони помирають, бо вода холодна поверх високий, грип смертельний а рак невиліковний. І це чиста правда, от тільки все це є таким тому що воно таке в голові помираючого.
Фактично ж немає смертельних хвороб, є смертельні думки і переконання. Вбиває слабкість не тіла, а думки.
Хоча звісно є вади генетичні та решта жахливих і не дуже хвороб, що спотворюють процес мислення. Вони знищують навіть маленьку можливість існування того світла розуму. Хоча таке життя не дарує й спокою бездумності, народжуючи спотворене виття від неможливості думати.
Це жах, який люди самі обирають для своїх дітей. Адже так їх вже не треба виховувати монстрами, вони ними народяться. Знищити мозок нащадкам ще в утробі. Це чергове “геніальне” відкриття людства, таке ж як антибіотики, що мутують віруси.
Через багато, багато років може вже не буде на Землі нормальних людей, і доведеться сказати, що це є черговим кроком еволюції. І не важливо що назад. Адже і зараз вона простує в цьому напрямку.
Шикуючись в рівні строї однаково нерозумних людей, ми крокуватимемо в темінь світлого майбутнього, яке ніхто не додумався створити. Це зрозуміло, думати ж не буде чим.
Ще десь дихатимуть люди, бо знищи їх не можливо, і буде їх не набагато менше ніж завжди, але строї решти (тобто більшості) будуть набагато перевищувати і в кількості, і в силі.
Я людина! Це слово важить 6 байт, тобто 48 біт, на швидкості 128 кб/с це слово можна передати за 380 мільйоних секунди. Чому ж так важко зрозуміти це слово, чо му так важко відчути силу цього слово, чому так важко виконати ті прості умови, щоб називатися цим словом...