[138x293]
Вона, як раніше, захотіла
Вдихнути дихання своє
В моє змучене тіло,
В моє холодне житло.
Як піднебіння, встала треба мною,
А я не міг назустріч ній
Поворушити хворою рукою,
Сказати, що сумував про неї..
Дивився я тьмяними очима,
Як наді мною вона сумує,
І більше не було між нами
Ні слів, ні щастя, ні oбiд...


Земне серце втомлювалося
Так багато років, так багато днів...
Земне щастя запізнилося
На трійці скаженої своїй!
Я, нарешті, смертельно хворий,
Дихаю іншим, іншим тужу,
Заходом сонячним задоволений
І вічної ночі не боюся....
Мені вічність заглянула в очі,
Спокій на серці звела,
Прохолодною вологою синьою ночі
Вогнище хвилювання залила...