Сьогодні для мене дійсно чорний день. Перший запис і так погано починається, сьогодні зустрічалася с сусідкою, з я кою не можемо поділити телефон. Хто знає ту правду, чий він, пройшло майже 20 років з моменту підключення, вже й дідуся давно нема на цьому світі. От він би швидко нас помирив би. А зараз…
Почала писати і думаю, а може воно мені допоможе в житті? Хоча навряд. Я відчуваю, та де там відчуваю, я знаю що становлюсь просто нестерпною для оточуючих. З батьком дуже погані відносини. З мамою не кращі, але вона мене терпить. Дочка ж. Що зі мною трапилось? Чому я стала такою поганою людиною? В школі була дуже тихою дівчинкою, нікому не робила шкоди. А хоча, це кому як.

Щойно зайшла мама і сказала "тобі важко, а мені ще важче". Я знаю що вона пережила багато, стикалася з дійсними труднощами. Вона знає багато, але чому ж так хочеться сказати "да що Ви знаєте?" Але ж вона ЗНАЄ БАГАТО, це я просто не хочу чути. Подивилася на те що зі мною було в шкільні роки, там мені і згадати нема чого… От багато хто каже "Є що згадати, але дітям не розкажеш" А що я? Тиха, сіра, постійно за парканом…

П.С. первая запись очень длинная, но не осилила всю написать, настолько явные картины перед глазами, что руки не слушаются, и глаза становятся влажными…

LI 7.05.22