Село…Деяких це слово лякає: мовляв, далеко від цивілізації, міського суспільства, а головне – довгенько без телевізору чи Інтернету, та й робота, можливо, якась буде, а працювати ой як не хочеться! Одним словом – жахіття та й годі! Для мене ж навпаки це слово стає з часом все приємнішим…
Тут, у селі, можна знайти спокій, а ще, найголовніше – це повітря! Тут завжди знайдеться чим скоротати час, особливо ж осінню, літом, весною, а справжнє життя – це ж постійний рух і праця.
Кожен куточок природи села дивує і чарує…Чи то хмарки, що утворюють різні конструкції, чи то грім серед ясного неба , чи то пшеничне поле, чи то зелений ліс – все приваблює і манить по-своєму. Бачиш хмарки і хочеться злетіти, поринаючи в них з головою, ідеш поряд з пшеничним полем і хочеться провести рукою по вже зрілому колоссю, проходиш повз ліс і хочеться зійти з дороги й залізти на дерево, заховавшись поміж його зеленого листя і спостерігати як люди проходять повз й не помічають тебе…
Мені ж завжди кортить залізти на великий камінь у ліску при дорозі і дивитись на поле, слухати вітер, або іноді проїжджаючі за полем авто…
Більшість мене, мабуть, не зрозуміє, а я ж просто люблю спокій. До того ж думається краще і осмислюються по-новому різні речі саме в селі.