«Десь там, одиноко в далині, де зорі нагадують тебе…
де зорі нагадують тебе…» Тінь Сонця
***
Поле…Вийшла, стала й ніби потонула в ньому. Воно здається таким...безмежно гарним..! Від вітру позагиналось, зашаруділо, від сонця затріщало колосся: чи то житнє, чи пшеничне, чи вівсяне…А над полем небо, ніби море, тільки зверху…ніби намальоване, все всіяне білими хмаринками…І кудись помалу пливуть, змінюючи форму і утворюючи завдяки вітру то зайця, то вовка, то пташку, то грізного дракона. А он далі трохи збоку за полем видніється ліс, що шумить всім своїм єством від миттєвого подуву вітерця…А варто тільки заплющити очі, як тобі відкриваються раніше непомітні звуки: то десь застрекочуть цвіркуни, то заспіває десь віддалік соловейко…та так буде пташка заливатись різним співом, що заслухаєшся, забудешся у ньому…також загострюється дотик, бо одразу відчуваєш слабкий подув вітерцю або комаху, яка лізе в тебе по нозі, заблукавши…:)