В колонках играет - Ozzy Ozbourne-Dreamer
Настроение сейчас - небелиця

Як хочеться мати хлопця…рідну людину, яку я буду любити і яка буде любити мене, з якою можна гуляти, спілкуватись і отримувати задоволення від цього…з тим, з ким можна подивитись на захід сонця, на зірки, з ким побути наодинці…таким може стати той, кого я люблю, з ким мені добре…я не можу бути з людиною, яка мені просто до вподоби…вподобання має бути особливим…а в цьому і є проблема…є хлопці, яким я симпатизую, але, на жаль, не можу з ними зустрічатись…є ті, до яких я проявляю деякий інтерес, але з їхнього боку такого не бачу, тому намагаюсь про них забувати…шансів же ніяких…а це засмучує…знову невдача…
Мені здається, я не можу вже розпізнати людини, яка по-справжньому мені подобається, яку я, можливо, кохаю…а все тому, що я боюсь того, що мене знову кинуть, як мій бувший хлопець, якого я до речі кохала! Чому так? Чому, коли до людей по-людяному добре ставишся, не всі відповідають тим самим?
Можливо, я потребую до себе багато уваги, але, скажу чесно, це не завжди…іноді люблю бути в центрі уваги, а іноді не хочеться, щоб хтось мене бачив і я когось бачила…а от по-особливому дратує те, коли мене ігнорують!
Іноді мені хочеться, щоб мене не стало…щоб хтось мене швидко вбив…я ніколи, мабуть, не зробила б самогубства, бо сміливості не вистачило б…так, я багато чого боюсь, але на людях цього не показую…думка людей для мене в дечому важлива й досі. Колись була дуже-дуже важлива, а зараз, наприклад, мені все одно, що думає мій знайомий про мене, але багато що значить те, що думають про мене мої друзі…