От вже кілька днів збираюсь розповісти вам історію,яка трапилась зі мною.Було то вельми нещодавно,зараз згадаю...В понеділок.вона вельми показова.Принаймні,так кажуть ті,кому я її переповіла.

Мені у справі треба було доїхати від метро КПІ до Індустріального моста.Думаю,ну поїду на трамвайчику.Та по дорозі побачила маршрутку,на якій написано саме те,що мені треба.Більш того,вона стоїть і набирає пасажирів,тобто її не треба чекати."От супер"-думаю.Заходжу,бачу там подвійне сидіння,на краю сидить хлопець такий,трохи мажорний,дорослий і говорить по телефону.Побачивши мене підскакує(в прямому сенсі) і дає мені сісти до вікна.Коротше ми їдемо,я назбирала в гаманці копійок і даю дивній особині попереду мене,щоб вона їх передала.Це був хлопець чи чоловік(обличчя не видно) у дубльонці а-ля Троєщина і шапочці "в тєму".Кажу "передайте,будь ласка".Він щось поозиравсь навкруги,суне свою руку до мене і каже :"не хочу я передавать".Нє,нормально?У мене шок,думаю,от чучело...В житті такого не бачила.Типу він думав,що всі обожнюють передавати гроші в транспорті,чи шо?Але!Є добрі люди в цьому світі.Хлопець поряд зі мною знов підскакує,каже :"девушка,давайте я передам" і йде до водія,не перериваючи розмови по телефону.Уявіть моє обличчя!Потім водій перепитує скільки там було грошей,я кажу,і цей хлопець вслід за мною каже(не перериваючи розмови!).
Отаке...кому не розкажу,мені всі одразу історії з власного досвіду розповідають про транспорт...

Мораль байки: маршрутки-дзеркало суспільства.
Тому,мабуть,я в принципі люблю транспорт.Там багато чого можна дізнатись,побачити і зрозуміти.
п.С.вибачте за конкретику.Це в мене звичка така.
[403x600]