Перевтілення

Осінній ранок обдає холодом. В повітрі висить волога. Здається, наче цілі краплини висять в повітрі, і коли ти вдихаєш, осідають в легенях приємним холодком. Я йду по одній із вуличок старого Львова. По обидва боки від мене зводи будинків з балконами і з червоною геранню на цих балконах. Під ногами відполірована мільйонами ніг бруківка. Падає листя…
Скільки століть цьому місту? Скільки літ цій бруківці? А будинкам? Які події пам’ятають ці вулиці? Хто, які люди ступали по цьому камінню?
…Здається, я поза часом і поза простором.
Я – пані в маленькому капелюшку і в сукні до п’ят. Я щойно ступила в ранкову прохолоду вулиці і вологе повітря ще обпікає мої легені. Моя голова ще повна нічних снів-мрій, і ледь помітна посмішка ще світиться на моєму обличчі. Я це розумію, коли відчуваю цікаві погляди прохожих на своєму обличчі. Час одягати маску. Я йду по засланому бруківкою тротуарі і мої підбори лунко постукують в такт моїм крокам.
Я йду цими наповненими історією вулицями, де, здається, кожний камінь має свою таємницю. Я, та, що останнім часом ідентифікує себе простим «Свєтка», до якого аж ніяк не в’яжеться «пані», та, що вважає своїм найулюбленішим одягом джинси і взуття без підборів, та, що для опису свого характеру ніколи не застосовує слово «жіночність», я йду, і відчуваю, як краса і таємничість цього міста захоплюють мою душу, відчуваю, ніби перенеслась на кілька сторіч в минуле. Це дійсно я – пані в довгій сукні, що йде по вулиці легко постукуючи каблучками. Це я посміхаюся таємничою посмішкою, примушуючи поодиноких перехожих оглядатися мені в слід. Я відчуваю, як чари цього міста огортають мене і наповнюють все моє єство загадковістю і жіночністю.
Гуркіт проїжджаючого автомобіля повертає мене в реальність. Ще встигаю подумати: «А де ж поділися кінні екіпажі?..» Я живу в час атомної зброї, штучних супутників, Інтернету і хмарочосів зі скла і бетону. Я ношу джинси і не випускаю з рук мобільний телефон.
Життя іде, все навкруги стрімко змінюється, змінюють один одного покоління людей, заростають мохом їхні імена на кладовищ них плитах, забуваються їхні діла. А це місто стоїть, як і століття тому. І про те, що зараз 21-ий вік, тут нагадують лиш трохи змінивші свій вигляд магазинні вивіски, рекламні щити і плакати, та ще автомобілі, що наче жуки, неспішно повзуть по своїх справах вузькими вуличками. І якщо стати і прислухатись, то, можливо, вам пощастить, і ви відчуєте відлуння кроків мільйонів людей, що ходили колись цими вулицями і творили історію цього міста. Місто не змінилось, воно лиш злегка поміняло декорації...

[699x469]
[700x454]
[699x469]

[700x524]
[700x524]
[700x525]
[700x525]