Мені казали: мова золота!
Я в ній живу, купаюся і мрію;
я в ній росту, плекаючи надію,
що мова не залишиться пуста...
порожня... ненаповнена... і тленна...
що їй не здатись тим, хто слів не знавши,
неначе батальйон солдат на марші ,
по мові йде.
Немов пшениці стиглі колоски
притоптуючи чоботом наруги
відомі нам слова.
І вводячи насильно
немилі і чужі.

---

© Завалко Валерій Миколайович