В колонках играет - Маврик - одиночество

Перечитала те що написала минулого разу. Чистої води постмодернізм. Маю дурну звичку писати все на купу, не задумуючись над тим, який буде кінцевий вигляд. Фігня шо намішала події останніх трьох років. Фігня, що ці події між собою зв*язку не мають. Хоча ні.. Все таки мають. Все в світі взаємозв*язане.
Інколи просто згадую про старих знайомих. Про те, що вони мені говорили. Не розумію для чого. Я ж ніколи не прислухалася ні до чиєї думки. Бо мала свої, безперечно надто багато для власного сприйняття.
Часто перестаю розуміти свої вичурні кучеряві думки. В голові завелося надто багато тарганів, нє, то все таки тараканища. Інколи здається, що ці створіння із панциром і вусиками поглинають залишки моєї самосвідомості, гризуть залишки мого світу...
Інколи перечитуючи свої тексти приходить думка, що навіть Дереш під кайфом не написав би такого бздуру. Але в мене свій наркотик. Я тепер нічим не краща від наркомана. Але і нічим не гірша. Я тепер як і вони. Вільна і безтурботна. З усвідомленням простоти.... З присутністю усвідомлення себе через відсутність свідомості. Нє, це бздур. Але нє, це моя думка.
«...Все мы одиноки люди…
…В жизни или смерти человек всегда один….»
Маргаритка Анатоліївна геній.
Нє, а я розучилася зв*язувати між собою думки. Вони в мене рухаються в хаотичному порядку. Інколи стикаються і тобі стається повний БУМ. Тоді люди думають що я божевільна. Навіть я інколи так думаю. Нє, все-таки жарознижуюче ще не подіяло.
Я могла б стати хорошим письменником-постмодерністом. Я би продовжувала філософію абсурду Камю. І писала так, що кожен в тексті бачив саме, те, що хотілось би побачити. А насправді тут лише набір букв, як в абетці, тільки їх більше, і в них немає чіткої послідовності, але то фігня, читачі завжди її знайдуть...