В колонках играет - Маврик - заклинание

Зачинені двері. Через сльози я бачу лише кам*яну стіну... Вона велетенська. Мені ніколи її не подолати... Судорожно Намагаюся підібрати ключ... І розумію, що це не ті ключі.... І не ті, що я вже спробувала... І навіть не ті, що лежать десь в глибинах моєї підсвідомості... Це не він. Я ніколи не знайду ключ цих клятих дверей...
Але є інший вихід. Я підірву цю кляту стіну, що муляє мені очі і ятрить сердечні рани. Саме так. Я її підірву. Оце буде фейєрверк. І через сльози я буду бачити мільйони вогняних уламків, що розлетілися по всій галактиці мого мікрокосмосу... Так, так.
Стіни не буде. Не буде дверей з довбаним замком... Я знаю. Тепер я точно знаю...
Чомусь алкоголь впливає на мене, як депресант. А чорна магія, як спосіб вирішення проблем. Чомусь коли закидую то діло надовго, то завжди з*явиться хтось, хто нагадає про те, ким ти була, і від чого відмовляєшся... Воно мене знову затягує... Подивилася вверх, і на цей раз вже не побачила тої руки, яка мене спасала, не давала впасти в чорну безодню...
Ця безодня знищує все... Чортенят. Звуки. Чорний. «Я ж тобі казав, що ніхто ніколи нічого не зрозуміє». Ти був білим магом. Ти відрікся від мене, через мою чорну дорогу? Ну, що ж... Продовжую крокувати сама. Впевнено, не зупиняючись... Тільки тепер це буде інша дорога. Дорога до смерті.
Знаю. Що д шизофренії всього один крок. Знаю, але нічого не зроблю. Якщо ступлю цей крок, тоді ступлю і наступні. І буду іти. Не оглядаючись на спалені міста...