ПРО НЕБО

Вона їхала в маршрутці і дивилася на небо. Воно було надто синім, до неприродності синім. Вона ніколи не любила цей колір. В неї не було нічого синього в гардеробі, вона ніколи не використовувала синю гуаш при малюванні. Вона попросту тихо ненавиділа цей колір. Він нагадував їй про події п*ятирічної давності. Нагадував про те, що зараз її могло тут попросту не бути.... Вона не любила думати про це, але небо.... Воно раніше ніколи е було таким синім, чи вона просто не помічала цього..... А може то пити менше треба? Але ж вона зовсім не п*яна....
Дивні люди... Вони можуть стояти в маршрутці і не сісти поруч з нею... Невже вона стала такою страшною?? Чи вони так сильно бояться тих шестірок на її лівій руці?? Подумаєш собі, антихрист....
Вона думала про те, що життя її котиться під три чорти... ІЦ що ці три чорти аж ніяк не з її історії. Вона не хотіла бачити тих чортів... О, а один вуйко заявив, що чорт – це явище. Того вона не хотіла бачити таке явище в своєму житті. А пити менше треба, зелені чоловічки це теж явище? Але їх вона ще ніколи не бачила... А чортів бачила, на тверезу голову, в себе в хаті.... В неї там взагалі суцільне пекло, чортівня всяка, демонята, дурдом, тобто дурхата....
Вона подумала про те, що останні п*ять років вона могла пролежати десь під землею. НЄ. Не так, тіло її могло вже розкластися за цих п*ять років, а вона жила б собі..... Життя цього в неї б не було... Було б тільки багато крові, болю, п*ять років тому. Як наслідок вона розучилася відчувати біль, смуток, радість... Для неї всі почуття дули зосередженні десь в логічній області правої, ой, нє, лівої півкулі мозку.
Вона була втраченою. В першу чергу сама себе втратила. Вона не хотіла себе бачити, чути, думати про себе. Тому це вже була не вона. Це було щось спотворене, чорне, знищене емоціями і болем. Вона була мертвою всередині. Вона не любила про це говорити і тому видавалася людям веселою, життєрадісною, красивою, хорошою, занадто хорошою, як на людину.
Вона божеволіла від цього синього кольору неба. Тому закрила очі, закрила вуха і втікала від світу... Намагаючись знайти себе в нічному небі. Кольору своєї душі....