В колонках играет - Evanescence
Настроение сейчас - Тук тук, пане психоаналітику/паталогоанатоме, можна??

ПРО НЕРОЗУМІННЯ/СМЕРТЬ

Вона мовчки допивала каву, втупившись у його бездонні сірі/карі/зелені/голубі/чорні/жовті/червоні очі. Він мовчав. Вона спробувала заговорити, але зрозуміла, що не може. Тому просто мовчки смакувала ковтки гіркої/солодкої чорної кави. Вони не знали один одного. Але здавалося що знали завжди. Глюки/признаки шизухи/дежавю/сон. Він робив вигляд що читає нове геніальне творіння Андруховича/Жадана/Дереша. Він помітив на собі щось зайве, тобто її погляд. Вона продовжувала мовчки сьорбати каву/чай/капучіно/сік/кампот/кров. Ситуація була якась сильно напружена, що зовсім не притаманно для таких випадків. Він відклав книгу. Підвів голову і побачив ніжні/добрі/злі/холодні/пристрасні/шалені/мертві очі, що дивилися на нього, немов прагнучи поглинути весь його світ. Йому стало страшно. Він ще ніколи в житті не бачив таких очей. Це були очі смерті. По шкірі пробіг табун мурахів. Подумав, що пора забиратися звідсіля. Встав, спакував книгу, телефон, ручку, блокнот до рюкзака і направився до виходу. Раптом йому здалося, що хтось його кличе по імені, він обернувся, але ніхто не кликав, кожен з присутніх займався своїми справами. А дівчинка. З очима смерті кудись поділась, та це для нього не було важливим, може кудись вийшла/зайшла/пішла, чи ще щось. Тож він пішов геть з цього приміщення. Надворі було похмуро. Погода навівала якусь тугу за невідомим/депресію. Переходячи дорогу, його життя закінчилося. Було багато крові/операцій/смерті. Вона просто мала дар/прокляття.
Маргаритка М.