В колонках играет - Ария
Настроение сейчас - Люблю, коли мене так гребе....

[показать]


IДЕАЛЬНА ІСТОРІЯ КОХАННЯ І СМЕРТІ

Найсмішніше в цій історії те, що спочатку він зовсім не хотів її вбивати. Бо не дарував би великого букету червоних троянд. Чи це було своєрідним символічним знаком, майбутній жертві, від хворого, напівмертвого маніяка-вбивці. Але він видавався цілком нормальним, більше того, хорошим. Тож він був спокійним у тому що його нічого не видасть. Чи він не був маніяком? Вона вважала його хорошим. Він вважав, що світ абсурдний. Він не вважав її своїм світом. Бо світ був потворним, а вона – прекрасною. Тож він вважав її чимось, що було за межами цього виміру. Вона любила квіти. Він не любив нічого, що було частиною цього світу, в тому числі і квіти, а її він любив. Тому на кожну зустріч приносив великий-великий оберемок білих/жовтих/червоних/рожевих троянд. На її обличчі збула усмішка. Вона любила небо. Небо принести він їй не зміг, хоча час від часу намагався. Намагаючись це компенсувати, він одного разу спробував намалювати для неї небо на міліцейському паркані. Ну, його загребли. Відсидів. Відпустили. На її обличчі знову була усмішка. Він вважав, що вона щаслива. Вона любила дивитись на небо. Він любив дивитись в її очі. Здавалось, що справжнє небо ховалось десь там, в її очах. А те, що було над головою – жахлива пародія. І зовсім не важливо, що його небо було далеко не голубим. Вона любила багато говорити. Він люби її слухати. Він присвячував їй вірші, яких ніколи нікому не показував. Вона про це знала. Але ніколи не показувала, що знає. Він знав що вона знає, але мовчить. І це йому в ній дуже подобалося. Тому він писав і писав. Цього разу з її обличчя, в невідомому напрямку зникла посмішка. Вона плакала. По щоках текли чорні сльози. Які потенційному маніяку видалися кривавими. Він зрозумів що вона нещаслива. Він зрозумів давно, що в цьому світі довго залишатися щасливим нереально, але ж вона була за межами... Він любив її. А тому хотів щоб вона була щаслива. Десь далеко в знівеченій шизофренією підсвідомості появилася думка. Швидше імпульс. Думки були відсутні. Присутні лише біль + любов + імпульс підсвідомості. Він хотів звільнити її від страждання. Він запхав металевий ніж з чорною ручкою у її живіт. Рівно 13 акуратно зроблених смертельних ран. Було багато крові. Вона померла. Вона була красивою і вільною. Він плакав від щастя.// Її ім*я вирізано смертельними рухами ножа, того самого з чорною ручкою, яким вона дві години тому різала апельсини/ківі/лимони/помідори/хліб/торт/вени/іншу жертву/ванільний сирник. Він помер. Вона плакала, бо вважала себе недостойною такого щастя, як він. Небо плакало бо ще ніколи не бачило такої краси.

Маргаритка М.