как часто мы делаем то, что не сами хотим, а то, что навеяно модой? как часто нам приходится замечать, что дорога оп которой мы идем - совершенно не та, по которой нам хотелось бы идти? сразу 2 новых для себя понятия узнал на этой неделе - "поколение Y" и "дауншифтеры"

***

«Ще на другому курсі університету я мріяв займатися тюнінгом авто. Після закінчення навчання у мене визрів чудовий бізнес-план такого підприємства. Але, на жаль, реалізувати його не вдалося — треба було захищати дисертацію. Бізнес довелося заморозити. Після закінчення навчання я з подачі знайомого влаштувався у компанію, що є одним з найбільших морських перевізників.

Тепер розумію, чому люди кидаються в дауншифтинг, працюючи в корпораціях. Та тому, що величезні компанії з’їдають людину зсередини.
Морально з’їдають. Мене почало дратувати те, що їду з дому о восьмій ранку, а приходжу о восьмій вечора. Попрасував брюки, сорочку, краватку, випив чаю і спати. І так щодня. Найнеприємніше те, що мені стали байдужими гроші, які я отримував. Їх просто ніколи витрачати! Я не можу займатися жодним своїм хобі або просто запланувати якусь справу на вечір. Зараз я зовсім інакше уявляю процес розвитку людини і те, як вона може себе реалізувати в цьому житті. Мені здається, не можна ось так просто все кидати й пускатися в нетрі непізнаного. До переходу в іншу сферу діяльності треба ретельно готуватися, щоб, пішовши звідкись, не залишитися з порожніми кишенями й розбитою вщент мрією. Звісно, не слід засуджувати тих, хто просто звалює кудись у глухомань і там залишається.
Кожному своє. Я спробував, мені не сподобалася. Тепер хочу нарешті довести до кінця те, що почав, — будувати тачки».

***

«Мені 34 роки. У мене дві вищі освіти. За своє життя я справді багато побачила, багато чого перепробувала й пережила. У минулому досить легко «отримувала» те, на що в інших йшли роки: запаморочливу кар’єру, гроші, успішних чоловіків, владу. Але все це залишила без будь-якого жалю.
Ставши на інший шлях дев’ять років тому, сьогодні почуваюся неймовірно вільною! Займаюся лише тим, що мені подобається: пишу, співаю, фотографую, даю уроки акторської майстерності, подорожую, захоплююся кіно, вивчаю езотерику, історію, психологію. І я щаслива!»

***

«Я закінчила престижний московський ВНЗ, той самий, який називають головним притулком золотої молоді. Навчання в іменитому закладі дозволило без особливих зусиль знайти престижну і високооплачувану роботу.

Мені здавалося, що маркетинг — це моє. Синтез аналітики і творчості, розрахунки, дослідження та дизайн, спецзаходи, покази, зйомки, вечірки.
Поступово почала розуміти, що за продуктовими новинками ховається нахабний обман, що за «креативними рішеннями» просування стоїть лише одне — бажання продати людям якнайбільше насправді не потрібних їм речей. Загіпнотизовані споживачі вірять, що саме Gucci й Prada допоможуть їм виразити свою індивідуальність і стати чарівними. Дівчата шукають багатих хлопців, молоді хлопці хочуть, щоб у них були дорогі машини, дизайнерський одяг і гарні дівчата. Замкнуте коло. Що більше я в нього поринала, то більше усвідомлювала глибину цього пороку.

Коли накочували ці думки, хотілося бігти кудись дуже далеко. Мені набридло проводити відпустку за кордоном, європейські країни здавалися схожими одна на одну. Якось я потрапила у глухомань — закинуте карельське село. Мене неначе пронизало струмом: свобода, природа, тиша, чисте повітря, можливість займатися творчістю — ось усе те, що потрібно людині. І тут я зрозуміла: ось воно, справжнє.

Вже більш ніж рік минуло відтоді, як ми з друзями все кинули й виїхали в те карельське село. Запитаєте, за що живемо: бюджет простий — здали квартиру в Москві плюс підпрацьовуємо на місцевих лісопилках. Останнім часом дедалі частіше замислюємося над тим, чи не завести нам корову».

***

«Півтора року тому ми з дружиною, типові міські мешканці, все залишили і переїхали з Челябінська жити до села, у Костромську область. У принципі, я досить успішна людина, письменник, якого охоче публікують відомі московські видавництва. Понад двадцять романів вийшло у серії «Спецназ ГРУ» у видавництві «Эксмо», нещодавно вийшов історичний роман «Слід Сокола» у видавництві «Віче», випускалися книжки і в інших московських видавництвах.

Чому поїхали з міста, від благоустрою та зручностей? Одразу й сам не зрозумів. Просто потягнуло. Від утоми, від постійної гонитви за чимось... Скажу чесно, лише тут я відчув, що нарешті ЖИВУ. Не потрібно турбуватися про якісь метушливі дрібниці, які красиво охрестили іміджем, престижем. Звісно, незручності є, але все це дріб’язок порівняно з відчуттям вільного життя».

еще из той же серии: http://www.kontrakty.com.ua/show/rus/article/37/1120078662.html

а стоит ли оно того????