[295x698]
Настроение сейчас - Нормальне

Небогослужбовий одяг - це підрясник і ряса. Вони заміняють духовенству повсякденний одяг. До них треба додати скуфію (або скуфєйку) як основний повсякденний головний убір.

Підрясник – нижнє одіяння духовенства, вівтарників (паламарів) і піддияконів (іподияконів). Це довге до п'ят одіяння з наглухо застебнутим коміром і вузькими рукавами. У ченців він обов'язково чорного кольору, в інших він може бути темно-синього, коричневого, сірого кольору або білого для літа.

Ряса – верхнє одіяння духовенства. Церковнослужителі, що не мають священного сану, її не носять. Ряса ширша від підрясника, із широкими рукавами, найчастіше чорного кольору. Можна нагадати що існує три священницькі сани - дияконський, священицький і єпископський.

Усі богослужіння, крім літургії, священник звершує у підряснику і рясі, поверх яких одягаються ще і богослужбові одіяння – ризи. Коли священник готується служити літургію, він знімає рясу і на підрясник надягає стихар і ризи. Диякон служить у підряснику, поверх якого надіває стихар. Єпископ звершує усі богослужіння в підряснику, на якому надіває особливі святительські ризи. Утім, деякі молебні, литії, келійні священнослужіння єпископ може служити в підряснику, рясі і мантії, поверх яких надітий єпитрахиль.

Усі церковні одежі мають свою історію і глибоко символічні, тому в своїй основі незмінні. Підрясник і ряса нагадують одяг Спасителя. Слово "ряса" у перекладі з грецької мови значить витертий, поношений одяг. Саме такий одяг носив наш Господь, такий же належало носити і ченцям у древній Церкві. З монастирів вона прийшла до всього духовенства.

Символічне значення підрясника і ряси – свідчення відчуженості від земної суєти, знаходження духовного спокою. Ці одежі як образ одіяння, яке носив Христос, означають, що духовенство і монашество наслідують Його життя.

Довге одіяння духовенства є також знаком Божої благодаті, що мовби огортає священнослужителя зверху до низу, що покриває всі людські немочі. Підрясник монаха підперезаний шкіряним поясом – це ще й образ волосяниці і пояса, які носили в пустелі Йоан Хреститель і отці-пустельники, що його наслідували.

Чорний колір – це, по суті, відсутність світла, тому що лежить за межами спектра. Одежі духовенства чорного кольору тому, що означають покаяння і досконалий спокій, що панує в їхніх душах, відсутність рухів пристрасті, відчуженість від усього суєтного і зосередженість на внутрішнім житті. Ці одіяння свідчать, до якого стану ми повинні наближатися.

Історія розвитку священного оягу

Підрясник

У Візантії після 6-го Вселенського собору (691 р.) узаконено, щоб священники і всі клирики, як люди особливі у суспільстві, одягались у свої спеціальні одежі. У правилах цього собору читаємо: «ніхто з клириків хай не одягається в неналежну одежу, ані перебуваючи в місті, ані будучи в дорозі: але кожен з них хай вживає одяг уже визначений для клириків».

Це узаконення чи звичай не слід розуміти в такий спосіб, що для священників винайшли якусь нову одежу, нову форму. Але це слід розуміти в такий спосіб, що із багатьох видів одеж, які існували в мирян, духовенство самі собі засвоїли один відомий вид одягу найбільш для них пристойний.

Сьогодні священники мають дві повсякденні одежі: підрясник і рясу.

До появи сучасної ряси (рясу ми запозичили від греків у першій половині 17 ст.) у священників була одна вихідна одежа: іматій-однорядка. Однорядка була вихідною одежею не лише священників і дияконів, але й усіх клириків, тобто читців і співців (паламарів).

Іматій із найдавніших часів був національним одягом греків і представляв собою безрукавну накидку або плащ. Однак, у пізніших візантійських греків виник ще інший іматій, запозичений зі сходу, який по-іншому називався каввадій. Це вже була одежа надягальна і рукавна.

Іматій-каввадій із чорної матерії вживався як траурний одяг. Із одеж, які вживали у світі, священники вибрали одяг траурний, оскільки він найбільше їм личив, як одяг найскромніший та найпоміркованіший. Отож, іматій священника повинен був мати траурний колір: чорний або темно-червоний.

Святий Симеон Солунський окреслює іматій як одежу з рукавами, довжиною до п’ят. Іматій – широкий, але не з широкими рукавами. Він з рукавами, які виходять із стану, представляє хрест.

Читці перепоясували свій іматій поясом, оскільки «їх завдання служити», а священники не носили поясів. Сучасний звичай носіння поясів по підряснику священники запозичили від монахів разом із носінням ряси.

У мініатюрах одного руського рукопису другої половини 16 ст. знаходимо зображення іматія-однорядки. Це довгий до п’ят і досить широкий просторий халат, з прямим станом, без талії, з досить широким відкладним заокругленим на кінцях коміром (шаль), із рукавами як у нинішніх підрясників, з кінцями, що щільно обхоплюють кісті рук. Він застебнутий від коміра до низу на довгий ряд ґудзиків. Сутана римо-католицьких священників, яка є їхньою вихідною одежею, здається, є одне і те ж із нашою однорядкою.

Однак, класичні греки ще не знали одеж з рукавами із розрізаним передом, полами. У них одежі були або безрукавні плащі-накидки, або рукавні сорочки з глухими передами. Тому і священничий іматій спочатку був глухою, довгою і широкою сорочкою. Коли увійшли рукавні одежі з розрізаним передом – невідомо. Якщо це сталося після прийняття нами християнства, то, можливо, що і у нас спочатку священничий іматій був одежею глухою, яку надягали через голову.

Монахи носили одежу під назвою хітон, яку описово із-за якості матеріалу називали «ряса» – зношена, вбога, з грубої шерсті. По-перше, рясами називались усі монаші одежі, із-за їхньої вбогості. По-друге, рясою називали хітон, бо він мав бути із грубого сукна.

Хітон у класичних греків – це сорочка, яку безпосередньо одягали на тіло. У пізніших греків він був верхньою вихідною одежею з рукавами і глухим передом, довгий до п’ят. Пізніше хітон розрізали спереду, і він став довгим до п’ят халатом.

Згідно зображень 10-11 ст. хітон – це довга до п’ят сорочка, ще не розрізана спереду, яка відрізняється від священничого іматія тим, що не є настільки просторою в стані і зовсім не має коміра. Рукави в нім: або такі як у священничих іматіях-однорядках – вузькі і обхоплючі кісті рук; або ширші і необхоплюючі кісті рук.

Отож, хітон та іматій-каввадій – це те, що в нинішніх церковнослужителів підрясник. Свою другу назву «ряса» він передав одежі, яка згодом з’явилася поверх нього, тобто теперішній рясі.

Ряса

Нинішні широкорукавні священничі та монаші ряси у греків з’явилися в часи турецького поневолення. Греки запозичили їх від турків, а ми взяли їх від греків аж у першій половині 17 ст.

Спочатку ряси були введені лише для монахів. Аж у 1675 р. за патріарха Йоакима собор говорить, щоб протопресвітери, протодиякони, ієреї мирські та диякони носили одяг на зразок грецьких широкорукавних монаших ряс або ж по звичаю руському (однорядки).

Властива назва широкорукавної ряси – кафтан, тому в багатьох місцях підрясники, тобто старі однорядки, називаються полукафтаннями.

Скуфія

Скуфію священники носили на головах поза церквою на вулиці й у домах, і, мабуть, у самій церкві, коли просто були присутні, не звершуючи богослужіння.

За пізнішими відомостями, скуфії священників були складені з чотирьох клинів, обкладені тороками або оторочкою в три рядки. У греків у пізніші часи священники та диякони носили скуфії з великими хвостами, як теперішні російські послушниці.

Вкінці 18 ст. священники
і диякони самі перестали носити скуфії, не зважаючи на накази архієреїв.