Lesya Ukraínka

¡CONTRA SPEM SPERO!

¡Apartaos dolientes pensares!
¡Todo en torno es vernal inquietud!
¿Y entre tantos acerbos pesares
Pasará mi infeliz juventud?

No, reír entre lágrimas quiero,
Mis torturas burlando, cantar,
Esperar en mi cruel desespero,
¡Y vivir! ¡Aflicción a callar!

En un yermo, lejano y sombrío,
Bellas flores de abril plantaré.
Plantaré florecillas al frío,
Con mi llanto su pie regaré.

Y estas lágrimas, acres, fogosas,
Ablandando del hielo el rigor,
Quizás logren que broten las rosas
Y que mi alma renazca al amor.

A una abrupta montaña rocosa,
Un pedruzco grandón subiré,
Y, llevando esa carga horrorosa,
Una alegre canción cantaré.

En las noches oscuras, temblante,
Yo no cierro los ojos cansados,
Para ver esa estrella radiante,
Que es señora de sombras y de hados.


¡Sí! Reír entre lágrimas quiero,
Mis torturas burlando, cantar,
Esperar en mi cruel desespero,
¡Viviré! ¡Aflicción, a callar!

оригинал на украинском
CONTRA SPEM SPERO!*

Гетьте, думи, ви, хмари осінні!
Тож тепера весна золота!
Чи то так у жалю, в голосінні
Проминуть молодії літа?

Ні, я хочу крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Жити хочу! Геть думи сумні!

Я на вбогім сумнім перелозі
Буду сіять барвисті квітки,
Буду сіять квітки на морозі,
Буду лить на них сльози гіркі.

І від сліз тих гарячих розтане
Та кора льодовая, міцна,
Може, квіти зійдуть - і настане
Ще й для мене весела весна.

Я на гору круту крем'яную
Буду камінь важкий підіймать
І, несучи вагу ту страшную,
Буду пісню веселу співать.

(Я співатиму пісню дзвінкую,
Розганятиму розпач тяжкий, -
Може, сам на ту гору крутую
Підійметься мій камінь важкий.)

В довгу, темную нічку невидну
Не стулю ні на хвильку очей,
Все шукатиму зірку провідну,
Ясну владарку темних ночей.

(Буде погляд мій вельми палати,
Може, згинуть всі хмари сумні,
Може, зірка, як буде сіяти,
Ясний промінь пошле і мені.)

(Я не дам свому серденьку спати,
Хоч кругом буде тьма та нудьга,
Хоч я буду сама почувати,
Що на груди вже смерть наляга.)

(Смерть наляже на груди важенько,
Світ застеле суворая мла,
Але дужче заб'ється серденько,
Може, лютую смерть подола.)

Так! я буду крізь сльози сміятись,
Серед лиха співати пісні,
Без надії таки сподіватись,
Буду жити! Геть думи сумні!


Miguel Hernández

Mis ojos, sin tus ojos, no son ojos,
que son dos hormigueros solitarios,
y son mis manos sin las tuyas varios
intratables espinos a manojos.

No me encuentro los labios sin tus rojos,
que me llenan de dulces campanarios,
sin ti mis pensamientos son calvarios
criando cardos y agostando hinojos.

No sé qué es de mi oreja sin tu acento,
ni hacia qué polo yerro sin tu estrella,
y mi voz sin tu trato se afemina.

Los olores persigo de tu viento
y la olvidada imagen de tu huella,
que en ti principia, amor, y en mí termina.


Пер. П. Грушко

Глаза мои без глаз твоих пустынны:
они - два муравейника разъятых,
а руки-ветви без твоих, крылатых,
мертвы, как две сухие хворостины.

Пригубив робко губ твоих рубины,
я благовещу в сладостных набатах,
а нет тебя - в желаниях распятых
я терн ращу там, где росли жасмины.

Я глохну, если ты хранишь молчанье,
и путь мой без твоей звезды не сладок,
я без тебя безмолвен, как мертвец.

Повсюду я ловлю твое дыханье,
твоих следов забытый отпечаток -
в тебе его начало и конец.