майже забула



Дорога додому завжди несе за собою щось приэмне....В цей раз не було вийнятком.., на диво вона прошла дуже бистро, не знаю чим саме воно визвано, можливо тим, що я зачиталась, або заслухалась музики....Дивлячись у вікно я рабтово побачила таке диво!!! хмари були настільки гарними, що в них просто хотілось пірнути і забути про все...Вони були настільки вагомими, настільки чарівними, ністільки лекними...Хотілось лежати на них і ні про що насвіті не думати, ні чим не перейматись...просто мріяти про свободу, про легкість, про....щось таке, від чого завмирає на хвилини серце....Ще чере пару хвилинок...ці хмари почало осяювати сонце....і тоді я просто була шокована цим дивом.... мені більше нічого не хотілося окрім тих хмар!!! окрім тієї легкості!!!! хотілося заснути ...і прокинутись під сяйво Місяця...., такого самого молодого!!! прокинутись на самому кінчику Місяця.., шоб тебе переніс легкий вітерець....., Замріяна.................................................

щось вже зовсім немає думок.......)))))