09-кві-09 03:18
Взяла с собой ноут, но подключиться… эх. Но не важно. На удивление не страдаю без выхода в сеть. На самом деле, не вижу явной причины туда переться. Конечно, найдутся пару людей, которые меня там ждут. Спасибо. Но почему-то уже знакомое чувство потерянности в этом мире опять вернулось. Неужели опять эти поиски того, что мне так необходимо для самореализации, для того что б опять почувствовать себя человеком? Зачем мне это опять. Это уже даже надоело.
Много копаться не приходится.… На самом деле мне просто нужно чем-то путевым заниматься. Ничего не делаю, поэтому и бешусь от жиру. Поэтому и нет толчков, нет землетрясений вдохновения… и показатели отнюдь не зашкаливают. А от того, что нет этого потока… ну мягко говоря, плохо мне.
Чомусь, останнім часом, все більш і більш захоплююсь жіночими постатями) Але ж вони такі гарні… Та знов навіщо це мені? Я ж сама дівчина. Що то за нечиста тяга…
Здається що мені не вистачає любові. Чомусь від тих, хто мені її дарить, вона не дуже сприймається… А це дуже погано. Мені здається, що я не можу жити без кохання, але без його перших криків. Кохаю одного чоловіка. Це сильно, та надовго. Це вже так по-дорослому, та по-справжньому) Але бракує дитячих почуттів. То вони як фарби більш рожевого та фіолетового кольору з якогось переполоху попадали тобі на обличчя. Знаю! Я хочу начала почуттів. Того самого зародження симпатії. Ці усмішки, та перши дотики. Чи може саме там я знайду натхнення?
Очі болять. Треба зав’язувати, бо не спала всю ніч. Ті мої очі. Нажаль не чорні, нажаль не справжні українські. А може так гарніше? Так) Все одно треба їх жаліти, бо вони мені дарять стільки кольорових картин, дає побачити обличчя коханого) ті самі жіночі постаті) Котів) Матір. Гарни простори Батьківщини)
Людино, якщо ти це читаєш, дякую)
Чи подивитись новесеньке порно щоб розкумаритись? Сьогодні вночі на якомусь каналу попала! Який жах!!! Голі тьотьки посеред ночі! Там ще чолов’яга був у костюмі з париком. Та він, сука, все прикриває свої справи рукавом, а тьотька вся така і так скаче і отак! Не розумію чому жінок показують голими, а чоловіків ніколи? Так вони страшні, той що? Дискримінація! Це образа! Як раком поставили та не запитали!
Хто такий Петро Чорний? Та то якийсь такий співак. Чи мені він когось нагадує…? Ай ладно, Далю Даля. А Павло Гудімов? Так, а от він, зі своєю піснею про любов, нагадує Богдана) Гггг) Чи ви знаєте що мені зараз потрібно? Бути тим патлатим барабанщиком з його гурту)

15:26
Отакої… Мені телефонують друзі) Гарно) Тільки почала писати, а вони знов) Ті, хто робить моє життя цікавим, яскравим, дурним) Повним безглуздих ідей, дурних вчинків, але таких дотепних)
А взагалі то я хотіла написати про щось інше…
Те що в мене є чоловік, це не виключає того що в мене може бути додаткові хлопці і мені здається що це є одним з етапів дорослішання. Коли крім одного я можу кохати ще когось, та не обов’язково з ним мутити) Це взагалі не потрібно, лише просто спілкування та щоб вони знали о моїх почуттях) Мені цього досить) А ці перши дотики о яких я вже писала, та я можу просто врізати с кулака в плече парубку і досить з нього. Так…. Ще можна за щоки потягати. Отак і житиму) Що ж це я вирішила, а тепер треба трохи почекати, коли з’явиться новий об’єкт шаленої пристрасті.
Хочу бути поїздом… нестися на шаленої швидкості посеред земель. Бути довгою, тяжкою. Не мати можливості звернути не на ту дорогу. Тільки їхати, їхати, їхати! Вітер у морду, з задку теж піддуває. В середині якісь глисти-люди. Ой і налякаю ж я їх коли и втратять наді мною контроль.
20:51
Шахтар грає. Спала собі тихесенько. Мені снилися таємниці всесвіту. Я бачила розходження мирів. Бачила своїх двійників. Мені здалося що вони частини мене. А чому не може бути навпаки? Можливо я лише частина чогось, така милесенька деталь. Та може ті постаті, то все ж такі ті, що засідають у мене в голові? Так. Це вони заводять кроваві бійки, за те крісло перед очима. Навіть гадки не мала що вони всі на мене схожі. Які ці баби різні, сильні. Вони сильніше за мене дев’ятнадцяту. Я побачила тільки п’ять . Одна мені дуже запам’яталась. Вони буд-то тільки вирішила спробувати поруко водити мною. Страшна така, у плащі, берцаках, очі розмальовані чорним, а самі блакитні немов то ранкове свіже небо. Та баба мала якусь таємну силу. Бо кругом щось синє було, квіти, чи що там. Коли помацаю честь побачити інших?
Але я рада, що загалом я не з’їхала з глузду. Вони справжні. А ви, там гадайте собі що хочете!)
Так приємно міркувати рідною мовою. Нічого, можливо ще відродять Батьківщину) Можливо ще побачу люд по вулицях у вишиванках. І буде чути цю милозвучну мову повсюди.