Зима. Початок. Сніг летить на Львів.
Міцкевич їжиться. У плащ ховає груди.
Себе, питаючи: куди поділись люди?
За що покинули? Й забули поготів…

В тілах знайомих милих кам’яниць
Інакша кров. Парка, червона, дужа.
І ніби затишно…облиш брехню! Не дуже.
Чужинський протяг віє із пивниць.

Стає густішим понад містом дим.
Невже комусь вдалося повернутись?
Й гарячіх кахлів п’єцу доторкнутись…
«Знайти своїх і все простити їм!»

Без зойків, без прощальних марних слів.
(Сніг по щоках тече на плащ водою).
Стрибає вниз й нечутною ходою
Йде, не лишаючи на килимі слідів.

Іде усміхнений, міркуючи, де б враз
Для хлопців взяти пива й паннам квітів.
Іще не знаючи, що у новому світі
Він скрізь чужий, як кожен серед нас.
[616x700]