Мені почали робити зауваження... Мою меланхолію, мій „чудовий” настрій вже став помітнітнішим. Мені дуже погано. І це не суєцидні думки, мені чогось не вистарчає матеріального, фізичного, чогось душевного теж бракує. Йду по цих вулицях, тримаю руку зігнутою... А ця сіра маса просто споглядає на мене...з усіх боків... Сумно, бо погано, погано, бо якась порожнина в мені. Почуваюся занедбаною й вже не придатною ні для чого. І знову з кожним днем в цьому переконуюся, ну чому мені так зле... я хочу любити це життя, Я хочу відчувати його, дихати ним... Але аж ніяк не існувати... Бо це вже вбиває мене... Я знову ніби повертаюся в ці жахливі останні два-три роки, що думала вже ніколи не згадаю... Мене знову починають наповнювати ці емоції й почуття, що тоді не давали мені бути маленькою дівчинкою...яка мріє про хлопця, про світле майбутнє...
[700x525]