Колись я просила про мене подумати, коли дивитимешся у вікно або купуватимеш квіти. А ще... сказати вголос, що напишеш на склі після знаку рівності. Завтра.
І ще... просила молитися, тримаючи в руках мою медичну картку, чекаючи у довгих чергах результатів обстежень...
Колись я просила погладити мене по голові і укрити ковдрою. І піти. З мого життя.
Тепер хіба наснитися.
Старими жовтими фото.
Нам лишається змінювати напямки, редагувати знімки, називати інші імена. Чужими вони будуть чи рідними вирішуватиму я.
Іноді так солодко бити по собі милулим. (с)