ми скажемо надобраніч і ти підеш допивати теплий чай, а я довго дивитимусь у вікно на свою вулицю, розмірковуючи над тим, чи буду я за нею сумувати. мабуть, я напишу пісню чи казку і забуду, що я колись могла тут лишитися надовше, ніж три роки... хоча весною тут на так і погано, а восени ти маєш звичку дзвонити. Мені буде, що згадати, але те хороше, що я згодна лишити для історії, навряд чи потягне мене назад.