Це божевілля (що зветься закоханість...),
Та серед ночі не сплю.
П'ю я чай з м'ятою щоб заспокоїтись
Й знову вірші пишу...

Де таке бачене щоб в пів на п'ятої,
Коли усі люди сплять,
Знву і знову вглядатись у карії
Очі і в хмарах літать...

Знову і знову ''Привіт!'' твоє згадувать...
Ти згідний: весна - коза!
Приходить, весь спокій руйнує, закохує
І що з цим робити? Хто зна!

Ти спиш там далеко... І так мені хочеться
Наснилась тобі щоби я...
Й щоб в сні зрозумів, що тобі важко дихати,
Бо потрібна любов моя...


(написане щойно... давно нічого не писала, а це щось найшло... може вірш і не дуже красивий, комусь здасться не цікавим або смішним і дитячим, та зате я хоч трішки вилила кудись свої емоції...)