Тільки що ще раз прочитала книгу "Маленький принц". Ні, цю книгу було рано читати тоді, коли я її читала по шкільній програмі...

Звернула увагу на один вираз. Всі мабуть знають вираз: "Ты всегда в ответе за всех, кого приручил". Його можна зустріти будь де в і-неті, правда трошки перероблений. Та я помітила ще один вираз: "Когда даешь себя приручить, потом случается и плакать".
Раніше, читаючи той перший вираз думала лише з одного боку: ті, хто приручають, а потім кидають, такі погані! Так не можна, і т.д. і т.п. А ці слова "Когда даешь себя приручить..." Дійсно, ми самі дозволяємо себе приручити. Так що винен не тілки той, хто приручив, а й той, хто приручився.

"...потом случается и плакать." Згадуються слова Гарсії Маркес "Не плачь, что это прошло. Улыбнись тому, что это было". Це теж є в Маленькому принці. Там це дуже гарно показано. Хоч і сумно з кимось, кому ти дав себе приручити, розлучатися, та все ж я б не хотіла, щоб цього не було в моєму житті. Хоча воно й завдало мені болю. Я забуваю все погане, і залишаються тільки приємні спогади. Часом, коли згадуєш, стає сумно, та без цього моє життя було б не таким. Я була б не така... Все що б не відбувалося має якесь значення, для чогось потрібне. Іноді ми не одразу розуміємо для чого, та воно все одно потрібне.