Ти знаєш, як я за тобою сумую.
Я не знаходжу собі місця –
Вибігаю з дому, цілу ніч мандрую
Вулицями міста.
Самотнього, як я, самотнього, як ти.
Міста, що поєднало мене з тобою,
Міста, що розлучило тебе зі мною.
Я хотів би запитати – навіщо?
Та замість відповіді тільки вітер свище…
Десь там – у безлюдних провулках,
Де лиш бродячі пси блукають,
Шукаючи притулку,
Шукаючи поживи.
В них в очах давно нічого не жевріє,
У них нема надії, їм залишається безбарвна безнадія.
Їх нічого вже не гріє…
Однак я знаю – на цих порожніх вулицях нічого не шукаю –
Просто втікаю сам від себе.
В своїй уяві знову йду до тебе,
Тому що хочу поєднати дві розірвані частини
Одного цілого –
Ніжного та сильного, чорного та білого.
Можливо, я смішний,
Можливо, я занадто романтичний,
Такий однаково знайомий та однаково незвичний.
Все просто – у моїй душі горить багаття!
Але я хочу помовчати…
А незабаром вийде сонце – я йому зрадію!
Тому що кожний новий день дає мені нову надію
На те, що ти прийдеш, приїдеш, прилетиш…
Та поки що не можу зрозуміти я – куди ж?…
Куди мені себе подіти доти,
Коли відчую на устах своїх солодкий дотик?
Коли втоплюся в сяйві темно-карої безодні?
Коли це буде? Завтра? Чи, можливо, вже сьогодні?
Коли мене в свої обійми забереш ти –
Мене всього, без залишку, без решти?
Коли дозволиш запірнути в чорні хвилі,
Своє тепло розлити у твоєму тілі?…
А час іде… І скільки кроків ще мені зробити треба,
Щоб ніч минула, зникла самота
І я таки дійшов до тебе?
Здогадуюсь, що там тобі без мене аж нічим не краще!
Можливо, трошки легше…
Можливо, значно важче…
Ти потерпи… Я потерплю –
Недовго вже чекати!
Але я знову замовкаю…

Очень красивые слова...Спасибо за них.

Сегодня не пошла на первую пару. Сегодня ушла с последней. Сегодня получила абсолютно халявную оценку за умный вид. Странно, ведь блондинка xD

Сегодня прозвучало слово фрик в мой адрес. Смешно, ибо у наших студентов довольно смутное представление об этом направлении.
За окном серо,противно. Люди утонули в этих красках,натянув на себя черные маски. Мне же хочется добавить каплю радости, поэтому именно при таких обстоятельствах я все чаще одеваю яркую одежду,которая порой режит глаз. По сути абсолютно ничего дикого,просто яркость,которой не хватает за окном. Поэтому ловила взгляды даже прохожих.

2-3 месяца держиться отличное,позитивное настроение, с которым хочется дарить свою радость всем. В колледже улыбка не сходит с лица!
Совсем не хочется затрагивать какие-то проблемы,и прочие неприятные стороны. Они все где-то позади,далеко от мышления. И жизнь кажеться прекрасной. И я не думаю,что это розовые очки, ибо не отрицаю существования каких-то негативных моментов. Я просто их не воспринимаю.

"Небольщой пост", который вы можете прокомментировать, я написала в информации о себе.
Время проходит, все меняется, меняюсь я.

Порой некоторые пч спрашивают, когда будет новый пост в дневнике, обосновывая свой вопрос интересом прочесть мой бред. Думаю,если бы он был нужным,то его читали бы все 95 пч=) ROLF
Но по этому поводу я могу сказать только одно. Дабы написать что-либо здесь,требуется определенныое время, какие-то события о которых хочеться рассказать. Обычно это 1-3 дня. Хотя ранее я могла писать и несколько постов за день,либо вообще неделю не появляться.
Сейчас же мировоззрение поменялось=*

А может вы хотите сами что-то здесь прочесть? Может у вас есть какие-либо вопросы или темы о которых хочется порассуждать и оценить мою точку зрения?
Подкиньте идеи.

Ну и спокойной ночи!