[показать]
Амосов Микола (1913 - 2002)
Його особливі заслуги - хірургічне лікування захворювань серця, легень та досягнення у галузі моделювання психічних функцій мозку
Лікар, учений в галузі медицини, біокібернетики; дійсний член НАНУ, директор Інституту серцево-судинної хірургії.

Місце народження – Череповець

З 12 до 18 років навчався в Череповці у школі, потім — у механічному технікумі. 1932 р. працював у Архангельську, начальником зміни робітників на електростанції при лісопильному заводі. 1934 — розпочав навчання в Заочному індустріальному інституті. 1935 — поступив в Архангельський медичний інститут, який закінчив з відзнакою 1939. Паралельно з медициною продовжував навчання в заочному інституті. Темою для диплому обрав проект великого аероплана з паровою турбіною. 1940 — диплом інженера «з відзнакою». Після закінчення інституту і до початку війни Німеччини та СРСР працював хірургом лікарні в Череповці. Працював у комісії з мобілізації, а через деякий час призначений головним хірургом у Польовий пересувний госпіталь. Після того працював хірургом в Москві, Брянську (РСФСР). У березні 1953 захистив докторську дисертацію з медицини на тему «Резекції легень при туберкульозі». З 1958 року починає співпрацювати з Інститутом кібернетики в галузі фізіологічних досліджень серця. 1963 — Амосов уперше у СРСР зробив протез мітрального клапана.
Бандера Степан (1909 - 1959)
Лідер українських націоналістів, голова Проводу ОУН
Народився в с. Старий Угринів Калуського повіту на Станіславщині (тепер Івано-Франківщина) в родині греко-католицького священика.

В 1919 - 1927 навчався у Стрийській гімназії. На початку 1922 став членом Пласту, а згодом - Організації Вищих Класів Українських Гімназій. В 1928, ставши членом Української Військової Організації, отримав призначення спочатку у відділ розвідки, пізніше - пропаганди. В 1929 вступив в Організацію Українських Націоналістів (ОУН), з 1931 - член Крайової Екзекутиви ОУН на Західноукраїнських Землях (ЗУЗ), а з червня 1932 - заступник Крайового Провідника і референт пропаганди. В червні 1933 на берлінській конференції ОУН був офіційно затверджений Крайовим Провідником ОУН на ЗУЗ. В 1933 спланував і провів шкільну акцію, спрямовану проти спроб польського уряду полонізувати українське шкільництво. Підтримуючи акції протесту Українського Національно-Демократичного Об'єднання проти спланованого голодомору 1932-33 в Наддніпрянській Україні, доручив М. Лемику здійснити замах на радянського консула у Львові. В 1934, виконуючи постанову конференції ОУН у Берліні (1933), підготував замах на одного з головних організаторів політики “пацифікації” щодо українського населення Галичини і Волині міністра закордонних справ Польщі Б. Пєрацького. В червні 1934 заарештований і в ході Варшавського процесу 1935-36 і Львівського процесу 1936 був засуджений до смертної кари, згодом заміненої на довічне ув'язнення. З 1936 разом з М. Лебедем, М. Климишиним, Я. Карпинцем, Є. Качмарським, Р. Мигалем та іншими націоналістами перебував у в'язниці “Swięty Krzyż” (“Святий Хрест”) у Варшаві. Після розвалу Польської держави у вересні 1939 звільнений з тюрми. Прибувши до Львова, разом з активом ОУН протягом короткого часу виробив детальний план розбудови мережі ОУН на теренах всієї України. В 1939 очолив течію в ОУН, яка стояла в опозиції до методів і тактики діяльності Проводу Українських Націоналістів під керівництвом А. Мельника. 10.2.1940 у Кракові був створений Революційний провід ОУН на чолі з Бандерою, затверджений у квітні 1941 Великим Збором ОУН. Після початку радянсько-німецької війни 1941-45 ОУН ставить своїм завданням відновлення української державності. 30.6.1941 ОУН проголосила у Львові відновлення на західноукраїнських землях української державності і сформувала орган крайової влади на чолі з Стецьком Ярославом - Українське Державне Правління. 6.7.1941 Бандера був заарештований окупаційними властями і після відмови скасувати акт відновлення Української держави ув'язнений у концентраційному таборі Саксенгаузен. Після звільнення з концтабору військами союзників внаслідок постійної загрози арешту радянськими спецслужбами був змушений змінювати місце перебування. Жив в Інсбруку, Зеєфельді, Мюнхені. В лютому 1946 (за іншими даними - в 1947) очолив провід Закордонних Частин ОУН (ЗЧ ОУН). У грудні 1950 (за іншими даними - в серпні 1952) внаслідок розходження з питань стратегії і тактики визвольного руху з Крайовим Проводом ОУН відмовився від посту голови Проводу ЗЧ ОУН. В 1953-54 намагався врегулювати відносини між українськими еміграційними угрупуваннями і досягти консолідації всіх націоналістичних сил за кордоном. В 1956 на Конференції 3Ч ОУН знову був обраний головою Проводу. 15.10.1959 у Мюнхені агент КДБ Б. Сташинський пострілом із спеціально виготовленого пістолета (стріляв ампулами з ціаністим калієм) вбив Бандеру. Похований на кладовищі у Мюнхені. Є автором декількох праць, в яких ґрунтовно розроблено теологічні і теоретичні засади українського націоналізму, зокрема “Перспективи Української Національної Революції” (1958) та ін.
Лобановський Валерій (1939 - 2002)
Відомий завдяки своїй роботі в київському «Динамо», збірній СССР і України. Валерій Лобановський - заслужений тренер СССР (1975). Герой України (посмертно).
Радянський і український футбольний тренер.

Місце народження – Київ.

Через рік після закінчення ігрової кар'єри Лобановський став тренером дніпропетровського «Дніпро». Незабаром перейшов у свій колишній клуб «Динамо» Київ, у якому, починаючи з 1974, пробув тренером 17 років. За цей час Лобановський зумів зломити російське домінування в радянському футболі. Під його керівництвом київське «Динамо» 8 разів ставало чемпіоном СРСР і 6 разів - власником Кубка СРСР. Двічі (в 1975 і 1986) клуб виграв європейський Кубок Кубків, а також в 1975 європейський Суперкубок. Паралельно із тренерською діяльністю в київському «Динамо» тричі ставав тренером збірних СРСР. В 1992 Лобановський прийняв пропозицію стати національним тренером збірної ОАЕ. 2 роки був тренером збірної Кувейту. У січні 1997 повернувся у київське «Динамо» і допоміг клубу знову зайняти гідне місце серед еліти європейського футболу. 2002 у Лобановського на матчі в Запоріжжі стався інсульт, від чого він помер через п'ять днів. Після смерті йому було присуджене звання Героя України. Ім'ям Лобановського названий стадіон «Динамо» у Києві.
Сковорода Григорій (1722 - 1794)
Родоначальник української класичної філософії.
Філософ, поет, педагог, гуманіст.

Місце народження - Чорнухи, Полтавщина.

Освіту отримав у Києво-Могилянській академії. З 1770-х років вів життя мандрівного жебрака-філософа. У філософських діалогах і трактатах біблейська проблематика переплітається з ідеями платонізму та стоїцизму. Сковорода повставав проти мертвої церковної схоластики і духового гноблення московського православ’я, спираючись у своїй філософії на Біблію. Вивчав грецьку, німецьку, латинську мови. Перекладав Плутарха. Помер філософ у с. Іванівка на Харківщині. Твори «Де лібертате» («Про свободу»), "Нарциз, або пізнай самого себе" (1798), філософські роботи «Разговор, называемый алфавит, или Букварь мира», «Благородний Еродій», трактат «Розмова п’яти подорожніх про справжнє щастя», збірка лірика «Сад божественних пісень», ода «Похвала бідності», вірш «Всякому місту – звичай і права», збірка «Байки Харківські», байка «Чиж і щиглик», твори «зозуля та Дрізд», «Бджола і шершень» тощо.
Леся Українка (1871 - 1913)
Збагатила українську поезію новими темами й мотивами; досконало володіючи катренами й октавами, сонетами й оригінальними строфічними будовами, використовуючи гекзаметр, верлібр, п'ятистоповий вірш тощо, вона збагатила строфіку, ритміку й метрику української поезії. Закликала до боротьби, до визволення українського народу з московської неволі.
Справжнє ім'я - Лариса Косач-Квітка.

Поетеса (жанри – лірика, епос, драма, проза, публіцистика), мислитель, громадський діяч.

Місце народження – Звягель (Новоград Волинський).

Батько – голова з’їзду мирових посередників.

Мати - О. Косач-Драгоманова, письменниця (псевдонім – Олена Пчілка).

Дядько (брат матері) – відомий учений та громадський діяч.

Навчалася в приватних вчителів. Вивчила майже всі європейські мови, також грецьку, латинську та слов’янські (російську, польську, болгарську) та інші мови. У 19-літньому віці написала для своїх сестер підручник «Стародавня історія східних народів». Багато перекладала - М. Гоголя, А. Міцкевіча, Г. Гайне, В. Гюґо, Гомера та ін.. Через свою хворобу змушена була багато подорожувати (Німеччина, Австро-Угорщина, Італія, Єгипет, Кавказ та ін.). Померла Леся Українка 1 серпня 1913 в грузинському містечку Сурамі. Похована на Байковому цвинтарі в Києві.

Вірші «Надія», «Конвалія», «Сафо», збірка перекладів Гоголя (виготовлена спільно з братом Михайлом), переклала «Книгу пісень» Г.Гайне 1892 (спільно з М. Славінським), перша збірка поезій - «На крилах пісень» (Львів, 1893, друге видання - Київ, 1904), друга збірка поезій - «Думи і мрії» (1899), третя - «Відгуки» (1902), поезія «Contra spem spero» (1890), цикл «Невільничі пісні» (1895), поезії громадсько – політичного спрямування «До товаришів», «Товаришці на спомин», «Грішниця», «Slavus — Sclavus», «Fiat nox», «Епілог» та ін., твори «Самсон», «Роберт Брюс, король шотляндський», «Віла-посестра», «Одно слово», («Давня казка», «Саул», «Орфеєве чудо», драматичні поеми «Одержима» (1901), «На руїнах», «Вавилонський полон», «В дому роботи — в країні неволі», «У катакомбах» (1905), «Кассандра» (1907), «Оргія», «Лісова пісня» (1911), «Камінний господар» (1912), драма-феерія «Мавка», твори у жанрі прози «Така її доля», «Святий вечір», «Весняні співи», казки «Три перлини», «Чотири казки зеленого шуму», «Лелія», «Біда навчить», «Метелик», не закінчена передсмертна повість Українки «ЕкбальГанем», повісті «Жаль» і «Приязнь».
Франко Іван (1856 - 1916)
Один з перших реалістів в українській літературі, творив у жанрі політичної поезії, суспільної лірики, дитячої літератури тощо; переклав багато видатних творів з 14 мов.
Псевдоніми: Джеджалик, Живий, Кремінь, Мирон та ін.

Письменник, поет, вчений, публіцист, громадський діяч, філософ.

Місце народження - селище Нагуєвичі Дрогобицького повіту.

Батько – селянин-коваль.

У 1875 році закінчив у Дрогобичігімназію і розпочав студії (класична філологія й українська мова та література) у Львівському університеті. Був членом редакції часопису «Друг». 1877 р. Франко був заарештований за соціалістичну пропаганду. Допомагав в організації гуртків у Львові, писав до польської газети „Praca", був одним із засновників 1878 р. часопису «Громадський Друг», який після конфіскації виходив під назвами «Дзвін» і «Молот». 1880 р. Франка вдруге заарештовують. 1881 р. став співвидавцем часопису «Світ», після закриття (1882 р.) якого працював в редакції часопису «Зоря» і газеті «Діло» (1883—1885 рр.). Був співредактором польської газети „Kurier Lwowski". Працював у польській („Przyjaciel Ludu") і німецькій („Die Zeit") пресі, співробітничав у часопису «Правда». Третій арешт - 1889 р.. Був співзасновником Русько-Української Радикальної Партії, видавав півмісячник «Народ». Спільно з народовцями заснував Національно-Демократичну Партію, з якою співпрацював до 1904 р.. Помер Іван Франко у Львові, похований на Личаківському цвинтарі. Твори: «Каменярі» (1878 р.), «Вічний революціонер» (1880 р.), «Земле моя», «Тюремні сонети», «Зів'яле листя», «Захар Беркут» та багато інших.
Хмельницький Богдан (1595 - 1657)
Очолив велику національно-визвольну революцію, створив та сформував Козацько-Гетьманську Державу — Військо Запорізьке.
Гетьман Війська Запорозького з 1648 року.

Місце народження – ймовірно: Черкаси, м. Жовкла, Суботів, Чигирин, Переяслав.

Батько — Михайло Хмельницький, був на службі у коронного гетьмана.

Навчався в одній з Братських шкіл, а також у єзуїтському колегіумі у Львові, знав латинську, польську, турецьку, кримськотатарську, турецьку мови. У 1620-их pp. Xмельницький зв'язався з Козаччиною, де він служив, мабуть, у Чигиринському полку й брав участь у військових походах козаків проти татар і поляків. Брав участь у повстанні проти Польщі і як військовий писар — підписав капітуляцію під Боровицею 24 грудня 1637. Восени 1638 Xмельницький був членом козацького посольства до короля Володислава IV.

1645 разом з козацьким загоном на більш як 20 тис. був на службі французького уряду й, вірогідно, брав участь в облозі Дюнкерка. В 1647 році його маєток зруйнував дрібний шляхтич Чаплинський, сильно побито його малолітнього сина, померла його дружина; в грудні коронний хорунжий О.Конєцпольський наказує його схопити і стратити.

В кінці грудня 1647 з невеличким (300 чи 500) загоном козаків подався на Запоріжжя, де його було обрано гетьманом. Це був початок нового козацького повстання, яке незабаром перетворилося на велику національно-визвольну революцію, очолену Хмельницьким. У всіх галузях державного будівництва — у війську, адміністрації, судівництві, фінансах, у царині економіки й культури, виступає як видатний державний діяч. Це виявилося в організації верховної влади нової української держави, яка під зверхністю й титулом Війська Запорізького й під владою його гетьмана об'єднала всі верстви українського народу.

В січні 1654 року підписав Переяславську угоду (в 1656 році переглянута без участі Хмельницького московсько-польською Віленською угодою).

Помер 27 липня (6 серпня за новим стилем) 1657 в Чигирині і 25 серпня похований в Суботові, в Іллінській церкві, яку сам збудував.
Чорновіл В’ячеслав (1937 - 1999)
Політик, громадський і державний діяч, публіцист, журналіст
Місце народження – село Єрки, Звенигородський район, (нині Катеринопільский) Черкаська область.

В’ячеслав Чорновіл народився в родині сільських вчителів. У 1955 році закінчив Вільхивецьку середню школу із золотою медаллю. В тому ж році Чорновіл вступив на філологічний факультет Київського державного університету ім. Тараса Шевченка, пізніше перевівся на факультет журналістики.
З липня 1960 до травня 1963 років В’ячеслав Чорновіл працював на Львівській студії телебачення. Почав виступати як літературний критик, досліджуючи творчість Т.Шевченка, В. Самійленка, Б. Грінченка.
В’ячеслав Чорновіл брав активну участь у діяльності Київського клубу творчої молоді, української суспільно-культурної організації, що стала осередком молодої української інтелігенції, т.з. шестидесятників. Разом з І. Світличним, І. Дзюбою, Є. Сверстюком, А. Горською, М. Плахотнюком, Л. Танюком, В. Стусом, В’ячеслав Чорновіл був одним з лідерів та активним діячем дисидентського руху.
В’ячеслав Чорновіл був одним із ініціаторів створення Української Гельсінської Групи. Видавав самвидавний «Український Вісник»
Був декілька разів ув’язнений за «антирадянську пропаганду». Покарання у 1967–1969, 1972–1979, 1980–1988 роках відбував у таборах суворого режиму та на засланні.
З 1990 року був обраний депутатом У 1991 році був кандидатом у Президенти України і досяг другого місця. Верховної ради. З 1992 року В’ячеслав Чорновіл очолив Народний Рух України.
Загинув за нез’ясованих обставин у автокатастрофі.
Шевченко Тарас (1814 - 1861)
Тарас Шевченко належить до найвидатніших особистостей України, вважається основоположником сучасної української мови.
Поет, письменник, художник.

Місце народження – с. Моринці, Київщина.

Батько – селянин-кріпак.

Був дворовим слугою поміщика П. Енгельгарда в маєтку Вiльшані. Вступив до Академії мистецтв. Був членом Кирило-Мефодіївського братства, таємної політичної організації, заснованої з ініціативи Миколи Костомарова. Шевченка заарештували 5 квітня 1847. У квітні 1850 його було заарештовано вдруге і невдовзі заслано на півострів Мангишлак. Під час хвороби та після третього арешту Шевченко взяв участь у підготовці першого числа журналу «Основа», яке вийшло ще за життя поета. З 47 років життя поет пробув 24 роки у кріпацтві, 10 на засланні, а решту під наглядом жандармів. Поховано Тараса Шевченка спочатку на Смоленському кладовищі в Петербурзі, а через 2 місяці, згідно з заповітом, його останки перевезено на Україну і поховано на Чернечій горі біля Канева. Відтоді могила Шевченка стала священним місцем для українців у всьому світі. Літературна спадщина Шевченка обіймає велику збірку поетичних творів («Кобзар»), драму «Назар Стодоля» і 2 уривки з інших п'єс; 9 повістей, щоденник й автобіографію, написані російською мовою, записки історично-археологічного характеру («Археологічні нотатки»), 4 ст. та понад 250 листів. З мистецької спадщини Шевченка збереглося 835 творів живопису і графіки, що дійшли до нас в оригіналах і частково у гравюрах та копіях. Її доповнюють дані про понад 270 втрачених і досі не знайдених мистецьких творів.
Ярослав Мудрий (бл. 983 - 1054)
Завдяки йому Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу; за часів його правління було укладено Правду Ярослава (найдавнішу частину законів руського права - Руської Правди).
Державний діяч, великий князь київський.

1019 Ярослав Мудрий став київським Великим князем. На півночі 1030 Ярослав зайняв землі між Чудським озером і Балтикою і там заснував м. Юріїв, а у 1030 — 1031 війська Ярослава і Мстислава відвоювали Червенські міста. Тоді ж Ярослав здобув від Польщі смугу землі між р. Сяном і Бугом; там збудовано м. Ярослав і Белз. 1036 р. Ярослав об'єднав під своєю владою лівобережні землі, ставши єдиним володарем могутньої Київської держави. 1038 — 1042 вів походи проти литовських племен — ятвягів, проти Мазовії, проти прибалтицько-фінських племен ямь і чудь. 1036 розгромив біля Києва печенігів і на місці перемоги над ними почав будувати у 1037 р.Софійський собор. Під час правління Ярослава Київська Русь перетворилася на могутню європейську державу. Було значно розширено межі її столиці — Києва, насипано нові оборонні вали (за одним з них прокладено сучасну вулицю Ярославів Вал), збудовано Золоті ворота, Лядську браму, Жидівські ворота, Георгіївський та Ірининський собори, Софійський собор. Ярослав Мудрий створив бібліотеку Софійського собору. За часів його правління було засновано міста Юр'єв (нині - Тарту), Корсунь, Гюргів (нині - Біла Церква), розбудовано Чернігів, Переяслав, Володимир Волинський, Турів, встановлено династичні зв'язки з королівськими дворами Швеції, Норвегії та Франції. За князювання Ярослава було укладено збірник законів, так звану Правду Ярослава, що становить найдавнішу частину законів руського права — Руської Правди. За Ярослава Мудрого поширилося і зміцніло християнство в Київській Русі, а також оформилася організаційна структура й церковна ієрархія. Київська Русь за Ярослава Мудрого була великою і могутньою державою Європи, досягнувши на той час найвищого розвитку.
________________________________
16 мая будет известно кто стал №1
лично я голосовала за Лесю и Шевченка.
Но все кто в этом списке по-насточщему "Великі УкраїнціВеликі Українці"!!!